Ірка Хортиця — надніпрянська відьма
- Автор: Волинська Ілона, Кощеєв Кирило
- Серия: Ірка Хортиця #1
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Веста: Видавництво «Ранок»
- ISBN: 978-966-08-1693-0
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Ірка Хортиця — надніпрянська відьма». Краткое содержание книги:
Одна справа — насміхатися з подруги, яка так хоче стати відьмою, і зовсім інша — рятувати її від суперниць, які прагнуть відібрати відьмин дар разом із життям.
Чи зможе пройти всі випробування звичайнісінька дванадцятирічна дівчинка — яка випадково дізналася про власну чаклунську силу — Ірка Хортиця? Адже справжнє життя відрізняється від чарівних книжкових казок й у ньому насправді існують і страшні перевертні, і люті песиголовці, і мерці, що постали з могил, і домові, і русалки, і… могутні відьми!
— Хто… це? — затнувшись, спитала приголомшена Ірка.
— Ну… ти ж сама знаєш, — невпевнено відповів Богдан.
— Коли ти пропала, то вона й… ось, — додала Тетянка.
— Бабусю? — не повіривши, перепитала Ірка. — Бабусю! — вона штовхнула хвіртку й побігла через двір до бабусі.
Та озирнулася. Вицвілі очі звузились, придивляючись до дівчиська, яке бігло до неї, і раптом спалахнули неймовірною, божевільною радістю.
— Яринко! — скрикнула бабуся, і цієї миті Ірка налетіла на неї й повисла на її шиї.
Старечі руки пройшлися по Ірчиному обличчю, обмацали плечі, неначе бабуся хотіла переконатися, що онучка справді тут, що це не сон.
— Яриночко моя! — сльози побігли бабусі з очей. Вона на мить відштовхнула Ірку від себе й закричала: — Ти де шлялася, бісова дитина, я ледь не здуріла! — і міцно пригорнула онуку до грудей. — Жива! Слава тобі, Господи, жива!
Тетянка підійшла до Ірки й тихо прошепотіла їй на вухо:
— Ми за кілька годин зайдемо. Ти дивись, не розслабляйся. Рада з Аристархом про тебе навряд чи забудуть.
Розділ 19
Ірка та її загін
спеціального призначення
Вони з’явилися не за кілька годин, а значно пізніше, у середині дня. На той час бабуся вже встигла набехкати їжею не лише Ірку, але й кота. На превеликий Ірчин подив, появу кота в хаті бабуся сприйняла дуже й дуже спокійно. Схоже, вона була згодна на кого завгодно, хоч на рибу-піранью, аби тільки разом з Іркою.
Похитуючись від утоми, дівчинка зайшла до своєї кімнати й знову ледь не розрюмсалася — таким милим і рідним їй усе здалося. Вона пірнула у своє ліжечко й потягнулася — кайф! І ліжко відразу прогнулося під її важким тілом. Ірка розплющила очі, що вже почали злипатися. Триколірний кіт місив її лапами, старанно вмощуючися в Ірки під боком.
— Не знаю, звідки ти взявся, але ти такий гарячий — жах! — пробелькотіла Ірка, відсуваючись від кота. Той розплющив одне око, докірливо зиркнув на дівчинку й знову підсунувся до неї під бік.
— ПриКОТився, — гмукнула Ірка. — Тільки вухами мене не лоскочи, — і провалилася в сон.
Її розбудили чиїсь голоси. Ірка потягнулася, глянула у вікно — сонце перейшло далеко за полудень і припікало зовсім не по-травневому. Біля хвіртки на всю горлянку кричала бабуся:
— Та тихше ви! Вона спить!
— Уже не сплю! — крикнула Ірка й, натягши джинси, вискочила в сад. Напориста Тетянка таки увірвалася у хвіртку. За нею прослизнув і Богдан. Сама не розуміючи чому, Ірка була просто впевнена: весь цей час хлопак нікуди не відходив. Сидів поблизу, на якомусь дереві й охороняв її, Ірку. А от Тетянка точно ходила й дуже навіть ходила, про що негайно й розповіла:
— Доки ти тут спиш, я де тільки не була!
— Ну й де? — поцікавилась Ірка.
Вони сіли втрьох на стару лавку під яблунею. Тетянка зняла з плеча торбинку й витягла з неї величезний записник.
— В Інтернеті була й до бібліотеки встигла змотати. Про цих надніпрянських відьом, виявляється, стільки всього понаписувано! — Тетянка почала гортати свого блокнота. — Я й половини проглянути не встигла, але одне можу сказати напевно: Рада Сергіївна так просто від тебе не відчепиться. Вона й справді заздрить! Роблені відьми завжди заздрили природженим.
— Щось я цієї фігні не втяв — роблені відьми, природжені відьми… — урвав її Богдан.
— А що ти взагалі, крім ельфів із гномами, втяти можеш? — Тетянчин голос сповнився неабияким презирством. — Інші книжки хоч інколи читати треба, — і, звертаючись до самої лише Ірки, вона почала пояснювати: — Я тут вичитала: можна бути відьмою від народження, як ти. Такі відьми — найсильніші й зовсім не обов’язково мають бути злими. Це вже від них самих залежить: можуть зло робити, а можуть і добро. А бувають іще роблені відьми. Будь-яка людина може піти в науку до справжньої відьми або до чаклуна. Учениця природних чаклунів теж стає відьмою, але тільки злою. Вона й уміє значно менше. Коли, наприклад, відьми накладають закляття, то природжена відьма може взяти його назад, а роблена — не може. Тут сказано, — Тетянка віднайшла в блокноті потрібний запис, — «природжені відьми можуть більше, а зла роблять менше».
— Аристарх теж щось таке казав про природжених і роблених, — задумливо додала Ірка. — А ще запитував у Ради, куди подінеться її сила, якщо раптом помре її вчитель.
Тетянка завмерла, ошелешена раптовим здогадом:
— У книжках про це нічого не сказано, але знаєш, що я думаю? Природні відьми вільні, бо їхня сила належить їм самим. А роблені відьми користуються чужою силою — їм її дає вчитель, і без його допомоги вони нічого не можуть. Вони неначе перебувають на службі в тієї сили і мають діяти тільки за правилами! Тепер щодо нашої робленої відьми Ради Сергіївни та її помічника Аристарха. Я залізла до батькового комп’ютера, у нього база даних ледь не на всіх бізнесменів…