Таємниця Жовтої кімнати
- Автор: Леру Гастон
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Год: Журнал "Всесвіт", 1996, № 4-7
- Переводчик: Катерина Квітницька-Рижова
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Таємниця Жовтої кімнати». Краткое содержание книги:
За тиждень після описаних мною подій, а саме 2 листопада, вдома, в Парижі, я одержав телеграму з таким текстом: «Приїздіть до Гландьє найближчим поїздом. Привезіть револьвери. Вітання. Рультабій».
Здається, я вам уже казав, що на той час був адвокатом-початківцем, самостійних справ мені ще не доручали, а до Палацу правосуддя вчащав швидше, аби призвичаїтися до своїх професійних обов’язків, аніж для захисту принижених та знедолених. Тож мене не здивувало, що Рультабій так вільно розпоряджається моїм часом. Врешті, він знав, як я цікавлюся його журналістськими пригодами взагалі, а надто подіями в замку Гландьє. Упродовж восьми днів я не мав звідти докладної інформації, окрім численних побрехеньок у газетах та стислих дописів Рультабія в «Епок». З його повідомлень стало відомо, що удар таки нанесено баранячою кісткою, на якій після аналізу виявлено людську кров — свіжі сліди крові панни Станжерсон і старі сліди крові жертв попередніх злочинів…
Можете собі уявити, який галас ізчинила світова преса! Ніколи ще злочин не набував такого розголосу й не викликав такого замішання в головах! У той же час, мені здавалося, слідство тупцює на місці, тому я дуже зрадів, одержавши запрошення мого друга приїхати до нього в Гландьє. Щоправда, мене трохи збентежили слова: «Привезіть револьвери».
Збентежили й дуже заінтригували. Якщо Рультабій телеграфує, щоб я привіз револьвери, це означає, що він передбачає таку ситуацію, за якої ними доведеться скористатись. А я, мушу визнати, далеко не герой. Проте сьогодні йшлося про долю друга, який, очевидячки, потрапив у скруту. І він викликав мене на допомогу. Тож геть усілякі сумніви. Пересвідчившись, що мій єдиний револьвер заряджений як годиться, я поспішив на Орлеанський вокзал. Дорогою зметикував, що одним револьвером можна озброїти лише одну особу, а Рультабій у своїй депеші просив не один. Тоді я заскочив до зброяра й придбав відмінної якості револьверчик, аби зробити приємність другові.
Я сподівався побачити Рультабія на вокзалі в Епіне, але його там не було. Зате на мене чекав кабріолет, і невдовзі я опинився в Гландьє. Біля брами не було ні душі. І тільки на порозі замку я побачив свого друга. Він зраділо замахав мені рукою, скочив в обійми й почав розпитувати, як я себе маю.
У маленькій старовинній вітальні, про яку я вже згадував, Рультабій заявив:
— Справи йдуть кепсько.
— Які саме справи?
— Геть усі. — І, присунувшись до мене, зашепотів на вухо: — Фредерік Ларсан все глибше копає під Робера Дарзака.
Ця звістка мене зовсім не здивувала, адже я бачив, як пополотнів наречений панни Станжерсон, помітивши сліди своїх підошов.
Проте я запитав:
— А як же тоді ціпок?
— Ціпок! Він і досі у Фредеріка Ларсана, який не випускає його з рук!
— Але ж… він забезпечує алібі Роберу Дарзаку, чи не так?
— Аж ніяк не забезпечує. Бо пан Дарзак, якого я сам делікатно допитав, заперечує, що купував у Кассета ціпок. Хоч хай там як, але я ні за що не можу ручитися. Часом на пана Дарзака находять такі дивні напади мовчання, що не знаєш, чи йняти віри досі ним сказаному…
— Певно, в очах Фредеріка Ларсана цей ціпок видається дорогоцінним, він вважає його речовим доказом… Але ж чому? Адже, зважаючи на годину, о котрій його придбано, цей ціпок не міг опинитися в руках злочинця!
— Ларсан нехтує час! На відміну від моєї, з його концепції зовсім не випливає, що вбивця неодмінно проник до Жовтої кімнати між п’ятою й шостою годиною вечора. Що йому може перешкодити утелющити туди злодія між десятою й одинадцятою?! Саме в цей час професор з дочкою проводили цікавий хімічний дослід біля пальників, а татусь Жак їм асистував… Ларсан скаже, що вбивця прослизнув у них поза спинами, хоч би яким невірогідним це видавалося… Він уже натякав на таке слідчому… А якщо вдуматися, твердження цілком абсурдне! Зважаючи на той факт, що своя людина — якщо йдеться справді про близьку людину — неодмінно мала знати, що професор невдовзі піде із флігеля, і задля власної безпеки відклала б свою операцію на той час, коли професора вже не буде… Навіщо ризикувати й приходити, коли в лабораторії професор? До того ж, коли б ця «своя» людина могла зайти у флігель… Багато чого треба пояснити, перш ніж погодитися з припущенням Ларсана. А я на це часу не гайнуватиму, бо сам володію бездоганною системою, яка мені не дозволяє займатися фантазіями! А оскільки зараз я змушений тримати язика на припоні, а Ларсан інколи висловлюється… можливо, все й обернулося б проти Робера Дарзака… якби мене тут не було! — з гордістю запевнив юнак. — Адже проти Дарзака свідчать ще й інші зовнішні докази, набагато жахливіші, ніж уся ця історія з ціпком, яка лишається поки що незрозумілою. Тим більше, що Ларсан безсоромно розгулює з ним під носом у пана Дарзака. Уявляєте, з тим самим ціпком, який начебто належить Дарзакові. Я багато дечого зрозумів у Ларсановій системі, але ціпок поки що лишається для мене загадкою.