Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
До того часу вже дещо розвиднилось, і сестри вперше побачили, як вони змарніли за цю ніч. Та вони, як зачаровані, стояли і дивилися, як мишки гризуть, гризуть та гризуть десятки, якщо не сотні вузлів, аж доки пута не впали. На сході пробилася світла смужка; поблякли всі зорі, окрім однієї, найяскравішої, що висіла над краєм небосхилу; повіяло ранковим холодом. Мишки разом зникли, так само раптово, як і з’явилися. Дівчатка відкинули пасма погризених мотузків. Без пут, що оповивали Левове тіло, він більш нагадував себе. З наближенням світанку до нього поверталися величні риси.
За спиною в лісі зненацька цвірінькнула пташка. Навколо так довго стояла тиша, що дівчата аж підскочили від несподіванки. Слідом за першою тенькнула інша, і невдовзі все навкруги задзвеніло пташиними трелями. Можна було вважати, що то безперечно ранній світанок, а вже ніяк не передранкова ніч.
— Щось я зовсім змерзла, — визнала Люсі.
— Я теж, — луною обізвалася Сьюзан. — Коли холодно — треба походити. Коли ходиш — тепліше.
Вони разом пішли до кручі на східному схилі й скинула оком навкруги. Велика яскрава зірка вже зникла. Земля, що позаду, досі губилася в темряві, але на видноколі край моря вже засвітився новий день. Небо порожевіло, а сестри ходили і ходили від Столу до кручі та назад; а от скільки разів — ніхто не рахував, але ноги вже стерпли. На хвилинку вони завмерли на краю кручі — кинути погляд на замок Кейр-Паравель, що в сутінках ледь виднівся в далині. Тієї ж хвилини на обрії з’явилася золота смужка, і вмить між водою та небом визирнуло червоним краєчком сонце. Саме в ту мить позаду почувся страшний оглушливий тріск, неначе велетень щодуху тріснув об підлогу своїм велетенським кухлем.
— Що це? — мимоволі скрикнула Люсі, хапаючи Сьюзан за руку.
— Я й сама… навіть озирнутися боюсь, — видихнула Сьюзан. — А що, як трапилося щось страшне?
— Облиш! Нічого страшнішого від того, що було, вже трапитися не може! — вирішила Люсі. — Ходімо!
У світлі вранішнього сонця все було інакшим, ніж уночі. Все розквітло кольорами, разом зі світлом з’явилися й тіні — все довкола змінилося настільки, що спершу дівчата не повірили своїм очам. І було чому! Кам’яна брила розкололася навпіл — величезна тріщина пролягла від краю до краю, а от Аслана… й сліду не було.
— Ой!
— Ох! — зірвалося з вуст, і сестри кинулися до Столу.
— Як же так?! — побивалася Люсі. — Чому його — навіть мертвого! — не залишать у спокої?!
— Хто?.. Хто це зробив?! — голосила Сьюзан. — Що все це означає? Іще одне закляття?!
— Саме так, — мовив гучний голос у них за спинами. — Найдавніше закляття з усіх заклять.
Сестри озирнулися й обімліли: у сонячному сяйві перед ними стояв Аслан. Він, наче прокинувшись від довгого сну, просто стріпнув своєю гривою (що, судячи з усього, якимось дивом встигла відрости).
— Аслане! — вигукнули сестри разом; у їхніх поглядах рівною мірою читались і невимовна радість, і острах.
— Чи ти живий, чи мертвий? — закинула нарешті Люсі, сама ані жива, ані мертва.
— Як бачите — живий.
— То ти не того… не при… при… при…? — спитала Сьюзан, остерігаючись навіть вимовити оте страшне слово (вона мала на увазі «примара»).
Тож, не марнуючи слів, Аслан лише схилився над тремтячою Сьюзан і мовчки лизнув її лоба. Вона відчула теплий подих та запах левиної гриви, який, як відомо, не можна ні з чим сплутати.
— Ну, то й що? Чи схожий я на те, що ти загадала?
— То це ти, Аслане?! Живий і справжній! — вигукнула Люсі, й обидві дівчинки повисли в нього на шиї.
— Але чи це можливо? — спитала Сьюзан трохи згодом, коли до неї повернувся дар слова.
— Може бути так, — відповів Аслан. — Чаклунці відоме лише давнє закляття з глибини століть. Та є закляття ще давніше. Якби Чаклунка зазирнула в ті часи, коли навколо панували пітьма і тиша і навіть відлік часу ще не почався, то в досвітній імлі ще до зорі часів вона б пізнала найдавніше закляття часів одвічних. Якщо не винний у зраді з доброї волі віддасть себе замість іншого на заклання, то смерть не прийме таку жертву. Скрижальний камінь розколеться навпіл, і все повернеться на круги своя.
— Так-так, а що тепер? — застрибала на місці Люсі, плескаючи в долоні.
— Гайда, діти! — усміхнувся Лев. — Моя колишня сила повертається до мене! Хто з вас спритний — гайда у квача! Хто мене дожене?