Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
За мить Люсі та Тумнус уже трималися за руки та пританцьовували від радості. Бутність статуєю ніяк не вплинула на любов містера Тумнуса до танців, а вже розповідь про пригоди, які пережила Люсі, він готовий був слухати без кінця.
Тим часом звірі обнишпорили всі закуточки Чаклунчиного замку. Твердиня її стояла порожня: двері розчахнуті, вікна прочинені навстіж, прозоре світло та пряний весняний вітерець заповнили найтемніші та найзловісніші місця замку, тож увесь звіриний натовп заквапився на подвір’я. І тут хтось, здається, саме Тумнус, раптом зауважив:
— Заждіть-но, а як ми виберемося із замку, коли браму замкнено?
Бо ми пам’ятаємо, що Аслан перестрибнув через браму, не прочиняючи її.
— З цим ми впораємося, — мовив Аслан, стаючи дибки, щоб догукатися велетня. — Е-ге-гей! Там, нагорі! Як вас звати?
— Громодум, якщо ваша ласка, — відповів велетень, знов торкаючись свого капелюха.
— Що ж, дуже добре, велетню Громодуме, — кивнув Аслан. — Спробуйте- но випустити нас звідси.
— Так, ваша честь. Ото мені буде втіха, — погодився Громодум. — Малеча унизу — усі геть від воріт!
За два кроки він опинився біля брами та заніс палицю. «Бух-бух-бух-хрусь!» — пролунав гуркіт палиці, що трощила браму. Від першого удару вона заскрипіла, від другого — затріщала, і похилилася — від третього. Потім велетень ухопився за вежі по обидва боки брами, вперся, напружився — і ось уже брама, а з нею й обидві вежі, а разом з ними і два шматки стіни обабіч брами з гуркотом випали назовні купою непотрібних уламків та щебеню, здійнявши непроглядну куряву. Коли ж пил розсіявся, то стало зрозуміло, як дивно було стояти юрбою на чахлому похмурому кам’яному подвір’ї, втупивши очі в зяючий пролом, коли навколо зеленіла травичка, вітер розгойдував дерева, сонце зблискувало на сріблястих джерельних хвилях, а далеко-далеко синіли гори та голубіли неосяжні небеса.
— Щось я запарився, — мовив велетень, пихкаючи, мов величезний паровоз. — Геть втратив форму. А чи нема в юних леді такої корисної речі, як носовичок?
— Є, — обізвалась Люсі, витягаючись навшпиньки та якомога вище помахуючи своїм носовичком.
— Дякую, маленька міс.
І Громодум нахилився ще нижче. Наступної миті перелякана Люсі опинилася в повітрі, затиснута між великим та вказівним пальцями велетня. Він підніс її до обличчя, та, коли до зіткнення залишалося всього нічого, велетень здригнувся й обережно опустив її на землю, бурмочучи:
— Боже мій! Ухопив дівчинку! Вибачте, маленька міс, сплутав вас із носовичком!
— Ні, ні, — засміялася Люсі, — ось же він!
Цього разу велетневі вдалося підчепити носовичок без Люсі, та в нього на пальці він був такий, як, наприклад, на вашому — таблетка сахарину. Тому важко було втриматися від сміху, спостерігаючи, як він старанно ялозить пальцем по розпашілому обличчю.
— Небагато користі вам з мого носовичка, — вигукнула Люсі.
— Нічого, нічого, — чемно відповів велетень. — Ліпшого носовичка годі й знайти. Такий м’якенький та зручний, такий… не знаю навіть який. Вам видніше.
— Який чемний велетень, — прошепотіла Люсі панові Тумнусу.
— Що правда — то правда, — прошепотів фавн у відповідь. — У роду Громодумів виховання в пошані, як і сама родина в Нарнії, до речі. Можливо, гострим розумом вони похвалитися не можуть (як і будь-який велетень із тих, що я зустрічав), зате вже рід старовинний, з укладом і засадами, як то кажуть у нас. Та й погодьтесь, що, якби він був іншим, Чаклунці не довелося б обертати його на камінь.
Тут Аслан плеснув у долоні, закликаючи всіх до тиші:
— Не час святкувати, коли брати наші в жорстокому бою з поганню гинуть! — мовив він. — Коли ми воліємо покласти край правлінню Чаклунки, то маємо шукати поле битви.
— І стати до бою пліч-о-пліч з братами! — заревів один із кентаврів.
— Авжеж! — погодився Аслан. — А ті, хто не в змозі просуватися швидко: діти, гноми та маленькі звірятка — забирайтеся на спини тих, хто бігти гаразд: левів, кентаврів, єдинорогів, коней, велетнів та орлів. Ті, кого природа наділила добрим нюхом, — ті виступатимуть з левами вперед — винюхувати сліди битви. Тож усі швиденько! Розібралися по двоє, хто на кому — і вперед!