Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
— А як мені знати, що нашу угоду буде дотримано? Чи можу я бути впевнена, що…
У відповідь Аслан лише підвівся з трону й роззявив пащу, з якої вирвалося грізне гарчання, гарчання переросло в оглушливий рев, почувши який Чаклунка вирішила за краще підхопити спідниці та забратися геть з очей.
1 Світове дерево, або Вічне дерево життя — уособлення єдності усього світу, своєрідна модель Всесвіту й людини, де для кожної істоти, предмета чи явища є своє місце. Це і посередник між світами — своєрідна дорога, міст, драбина, якими можна перейти до світу богів або в потойбіччя. Найчастіше у фольклорі як Світове дерево зображено дуб, явір, вербу, липу, калину, вишню, яблуню, сосну. Росте Світове дерево у казковому просторі фольклору зазвичай на горі, посеред моря, у чистому полі, неподалік дороги. (Прим. перекл.)
Розділ 14
Торжество Відьми
Щойно Чаклунка подалася геть, Аслан оголосив:
— Ми залишаємо це місце, до того ж негайно; кожне місце має своє призначення, є воно і в цього. А табір свій ми влаштуємо біля броду Гарони ще надвечір.
Звичайно, усіх брала цікавість, чим завершилися його перемовини з Чаклункою, чому саме вони мусять залишити вже облаштований табір і податися геть, та суворе обличчя Аслана нічого не виказувало, та й від останнього його рику ще дзвеніло у вухах, тому заговорити з ним не наважилася жодна душа. Після трапези на свіжому повітрі всі на пагорбі (на той час сонце вже припікало, висушивши ранкову росу) нашвидкуруч стали збиратися в путь: розбирати шатро та в’язати поклажу, і вже о другій опівдні вирушили в похід. Йшли не надто кваплячись, легкою ходою, на щастя, як з’ясувалося, то було не так уже й далеко.
Першу частину переходу Аслан крокував поруч із Пітером, дорогою пояснюючи план бойових дій:
— Тільки-но Чаклунка завершить задумане в тутешніх місцях, як, скоріш за все, поверне додому зі своїм військом — готуватися до облоги; отож було б непогано перехопити їх та відрізати зворотний шлях ще в лісах.
Далі він окреслив два плани можливого розвитку подій: перший — на той випадок, якщо битися доведеться в лісах чи на відкритій місцевості, а другий — якщо доведеться штурмувати її фортецю. Крім того, він дав ще кілька вельми корисних у військовій справі настанов, а саме: як найкращим чином влаштувати засідку, де і як ліпше використовувати кентаврів та як розмістити блокпости.
Так він розповідав і розповідав, доки в Пітера мимовіль не вихопилось:
— Змилуйся, Аслане, навіщо знати мені оте все, якщо ти будеш з нами?
— Хотів би обіцяти, та не можу, — відказав Аслан та продовжив свої настанови.
Решту шляху лев пройшов з іншими, переважно поряд зі Сьюзан та Люсі. Він майже не розмовляв і, як їм здалося, зажурився.
Ще засвітла загін опинився в долині, відкритій усім вітрам: береги розступалися, даючи простір річковим водам текти вільно і широко; течія тут сповільнювалась, а дна можна було дістатися, де б не ступила нога. Це і було місце, відоме як брід Гарони. Аслан наказав ставати на ночівлю, та проти виступив Пітер, який дорогою вже, мабуть, перейнявся воєнною наукою.
— А чи не краще було б отаборитися на тому боці, бо що, як Чаклунка схоче захопити нас зненацька глупої ночі?! Або вигадає щось набагато гірше.
Аслан (який, здавалося б, поринув у якісь свої, відомі лише йому, думки) лише гривою струсонув.
— Про що ти?
Пітер повторив слово у слово.
— Та ні, — у відповідь мовив Аслан, нібито навіть байдуже, — вночі, принаймні сьогодні, вона не нападатиме! — І, тяжко зітхнувши, додав: — Та все одно, дуже добре, що ти про безпеку подбав — саме так і повинен мислити той, ім’я якому воїн. А ніч прийдешня, ти вже повір мені, тривог не подарує…
На тому всі почали лаштуватися на ніч.
Надходив вечір. А з ним Асланів настрій перекинувся на інших. Пітеру було ніяково від самої думки про те, що б самотужки вести військо в бій: звістка про те, що, можливо, Аслана не буде поруч у скрутний час, хоробрості йому не додавала. Ось і вечеря промайнула в мовчанні. Усі відчували, як відрізняється цей вечір від минулого чи навіть від ранку. Не начебто щасливі часи, тільки-но розпочавшись, добігли кінця.
Передчуття чогось поганого не полишало й Сьюзан. Вона крутилася у своєму ліжку, та заснути ніяк не могла. Хтось давно вже солодко сопів уві сні, а вона все лічила і лічила ягнят, коли раптом почула, як поряд у темряві глибоко зітхнула Люсі.