Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів
- Автор: Шивельбуш Вольфґанґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-48-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів, що цікавляться глобальними питаннями розвитку людства.
ISBN 978-966-521-678-0 (Ніка-Центр)
ISBN 978-617-7192-48-9 (Видавництво Анетти Антоненко)
© Carl Hanser Verlag, München, 1980
© Переклад. Ю. Прохасько, Т. Цимбал, 2016
© Наукова редакція. Т. Цимбал, 2016
© Видавництво «Ніка-Центр», 2016
© «Видавництво Анетти Антоненко», 2016
Хоч би як різнилася жестикуляція та соціальне значення нюхання від куріння, то однак із погляду ХVІІІ сторіччя вони мають спільну фізіологічну дію. Висушувальну та слизогінну дію, яку спостерігаємо при курінні, віднаходимо й у нюханні. Ось як описує вже цитований французький текст 1700 року фізіологічну дію табаки: «Якщо вкласти до носа невеличку порцію, вона подразнить слизову оболонку, що встеляє носову порожнину, а також носову перетинку. Вона спричиняє повторні стягнення слизової оболонки, внаслідок чого маленькі вузлики і залозки, розподілені в тканині, так стискаються, що аж виділяють слиз — мов губка, стиснена руками. Слідом за цим виділенням надходить черга водянистої рідини із сусідніх судин і залоз, за тим самим принципом, за яким вода порскає із сифона».
Ці вироби належать до найвишуканіших предметів, що їх породило XVIІІ століття. Їх прикрашають не лише ювеліри (вгорі), а й незрідка вправні малярі
Крім слизогінної дії, табака має ще один збудливий ефект. В уявленні людини ХVІІІ століття, ніс і його слизова оболонка як жоден інший орган відкривають безпосередній доступ до мозку. «Немає органу, вразливішого за ніздрі, — стверджує один англійський трактат 1761 року («Cautions Against the Immoderate Use of Snuff»[23]), — їх укриває мережа тонесеньких нервів, таких незахищено-доступних, що, можна сказати, сам мозок явився і лежить оголений» (курсив мій. — В. Ш.). Ніс як безпосередній доступ, щось на кшталт устя мозку — здається, таке уявлення ідеально пасувало цьому органові в сторіччя Раціоналізму й Просвітництва. ХVІІІ століття вшановує в носі не орган «найницішого» з-поміж чуттів, а орган розуму. У цьому сенсі цілком зрозуміло, чому «Енциклопедія» Дидро присвячує носові розлогу статтю, в якій читаємо таке: «Ужиток носа і його слизової оболонки вимагає щонайбільшої уваги в медичній практиці». Та й безборода мода ХVІІІ століття, а надто гладенько виголена верхня губа, що приходить на зміну вусам і клинцюватій борідці ХVІІ сторіччя, знаходить культурно-історичне пояснення, серед іншого, в тому, що слід було створити прямий, незаступлений заростом доступ до ніздрів.
Коротенька сценка на початку роману, коли оповідач обмінюється з ченцем табакерками, зворушувала сентиментальність доби рококо незгірш від Ґетевого «Вертера». З’являється безліч ілюстрацій, постають клуби, де обмінюються табакерками. А сам обмін ними перетворюється на символ людського братання
Зацікавлення ХVІІІ століття носом як інструментом розуму витлумачує і байдужість до — як на сьогоднішні переконання, разючих — наслідків нюхання табаки. Бо надподразнення слизової оболонки внаслідок регулярного нюхання врешті-решт робить ніс нечутливим до запахів, нерідко доходить навіть до цілковитої втрати нюху. Нюхова нечутливість — ось одне з найбільших цивілізаційних захворювань ХVІІІ віку. Саме на цьому вибудовують аргументацію і агітацію противники нюхання. Утім, для людей придворного товариства втрата нюху не означає хоч якоїсь катастрофи, а, навпаки, радше полегшу. Паскудні запахи внаслідок браку тілесної гігієни саме на початку ХVІІІ століття стали поволі проникати в ніс і свідомість саме як смороди. Попервах їх просто намагалися перебити. Індустрія парфумів саме у ХVІІІ сторіччі переживає перший злет. Вона є не так виразом нової культури запахів, як радше спробою втекти від запаху тіла. І якщо табака, крім того, що виконувала збудливу дію, ще й приглушувала нюх, то сучасникам це мусило здаватися навіть вельми бажаним побічним ефектом.
5. Промисловий переворот, пиво та горілка
У 1840-х роках молодий Фридрих Енґельс сповіщає з промислових районів Англії: «Що робітники багато п’ють, цілком природно. Шериф Елісон твердить, що в Ґлазґо кожної суботи ввечері напиваються п’яними не менше 30 тис. робітників, і це число, без сумніву, не перебільшене. [...] Пияцтво в усій його грубості можна бачити особливо в суботу ввечері, після получки, коли робота припиняється трохи раніше, ніж звичайно, і весь робітничий клас виходить із своїх нетрів на головні вулиці. Мені рідко вдавалося в такий вечір вийти з Манчестера, не натрапивши на велику кількість п’яних, які ледве трималися на ногах або валялися в канавах. У неділю ввечері звичайно повторюються ті самі сцени, але з меншим шумом. А коли всі гроші витрачено, п’яниця йде в найближчий ломбард [...] і заставляє все, що у нього ще є. [...] Хто на власні очі спостерігав поширення пияцтва серед робітників Англії, той охоче повірить лорду Ешлі, що робітники щороку витрачають на спиртні напої до 25 млн. фунтів стерлінгів. Наскільки пияцтво погіршує матеріальне становище робітників, як руйнує їхнє фізичне і моральне здоров’я, який розлад вносить в родинні відносини — все це легко собі уявити»[24]. Якщо порівняти цей опис пролетарського пияцтва в ХІХ сторіччі зі спорідненими наріканнями ХVІ століття, може скластися враження, що відтоді мало що й змінилося. Тексти близькі навіть за добором слів. Знову й знов натрапляємо на зображення хитких постатей і пияків, що валяються у канавах; вони однаково шокують очевидців пияцтва і в добу Реформації, і в часи індустріалізації.
23
«Застереження від непомірного вживання табаки» (англ.).
24
Енгельс Ф. Становище робітничого класу в Англії. З власних спостережень і достовірних джерел // Маркс К., Енгельс Ф. Твори в п’ятдесяти томах. Т. 2. — К.: Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1958. С. 343—345.