Іван Сила на прізвисько «Кротон»
- Автор: Копинець Антон
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-966-97405-1-9
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Іван Сила на прізвисько «Кротон»». Краткое содержание книги:
Іван закутувався в плащ і поспішав до Неймана. Дві хвилини залишилося до початку занять, а ще добрий шмат треба проплескати.
Електричка зупинилася в центрі міста. Лише звідси Іван знав пішки добратися до Неймана.
Професор був не в настрої, нервувався. Ще б пак! Вранці Павол і Зденек прийшли на заняття з запахом спиртного. Не важливо, що саме пили — пиво чи ром. Все одно, то вже не тренування, а казна-зна що! Спересердя прогнав їх. Назавжди? Ні, ні! Завтра прийдуть. Неодмінно прийдуть. Вибачаться перед ним і далі проходитимуть школу Неймана. О, він знає своїх учнів! Коли б не тримав їх за вуздечки, хто знає, в котрий бік би завернули?
І раптом став лагіднішим, перейшов на інший тон:
— Ви, молодий колего, також порушили порядок. Прогулювалися над Влтавою чи, може, проспали?
— Ні, пане професоре, ні!.. — ніяково відповів Сила.
— На перший раз — попереджую, на другий раз — оштрафую! Ще раз кажу: без дисципліни нема людини. «Побороти погані звички легше сьогодні, ніж завтра». Так сказав великий мислитель Конфуцій. І я цього правила мушу дотримуватися. Так, молодий колего… А тепер — за діло!.. Стрибок у довжину. Це не просто стрибнути, як заєць. Ритмічне дихання, правильний розрахунок до стартової відмітки і, зрозуміло, найдовший стрибок з мінімальною затратою сил та енергії. Тут головне — точно все розрахувати…
Спочатку так звана «Нейманівська розминка»: вільні вправи, біг двісті метрів, ходіння по садку на руках, піднімання гирі, штовхання ядра. І лише остання вправа ніяк не вдавалася Івану: не міг перестрибнути спортивного козла.
— Перепрошую, — сказав на вухо Нейман, — одне місце маєте важкувате… Та й ноги не вгинаються, як треба. З часом, думаю, і це вдасться вам перебороти. Спорт — то вічне тренування. Зарядка. Вправи. До цього треба звикнути, як до їжі. Ви мусите переконати себе, що без спорту жити не можете. І лише тоді досягнете мети, коли будете настирливим. То — величезна робота!
«Робота? Оті дитячі забавки? — ледь було вголос не засміявся. — А що тоді там, на вокзалі? Ба ци вже хтось догнав мене? Ба ци встигну на платню? Найголовніше — застати ще Палічека або його заступця».
Сяк-так перекусив по дорозі і поспішав на вокзал.
— Не добіг, пане професоре!..
— Півтора хвилини за вами в боргу, младі пане! — Нейман серйозно показав на годинника. — Отже, на півгодини продовжимо заняття… Цікаво, а чому ви все-таки не встигли?
— Електрички не було. Я пішки біг з вокзалу…
— З вокзалу? — здивувався пан Непман. — Когось проводжали?
— Я там роблю, пане професоре.
— Ви? Працюєте на вокзалі?
— Хіба то дивина? Ви колись теж там робили, а яким великим чоловіком стали!
— Цікаво, цікаво, що ж ви там робите?..
— Ящики та мішки переношу до вагонів. Коли що попадеться.
— Ай-ай-ай! — скрушно заламав руки. — Ай-ай-ай!.. Не можна ж так даремно силу витрачати, младі пане!
— Мені дають платню за ото… — А сам подумав: «Гей, добре вам, паночку говорити, коли маєте гроші!..».
— Ай-ай-ай! — зашипів Нейман. Недобре так робити, младі пане. У вас щоденно має бути по три години занять. Потім — прогулянка на свіжому повітрі, помірна ходьба… Чи, може, вамтих грошей замало, що я даю?
— Замало. У мене іще й нянько є.
— Чому ви не казали? Не можна, не можна так робити. Категорично забороняю!
— Добре, пане професоре, — сказав Іван, а сам себе бив та лаяв у душі, що повів про це Нейману. «Яке його діло? Не буду ходити та чорних горобців по місту пужати!».
В садку Іван повторював усі ті вправи, що учора: ходьба, біг, кувиркання. Одноманітність почала йому надокучати. Та сумирно скорявся Нейману. Професор радів за свого нового учня: Сила занадто швидко опановував тою премудрістю, значно випереджаючи своїх напарників. Правда, Нейман не говорив про це Івану, бо чекав від хлопця щось більшого, значимішого.
Після звичайної розминки Нейман приніс дві досить великі гирі. З завтрашнього дня Іван тренуватиметься і з ними. Це входитиме в обов’язковий комплекс підготовки. Сила якось добродушно глянув на ті гирі, усміхнувся вслід Нейману, що залишив їх на помості, а сам пішов углиб садка. Почав прицілятися до снарядів. Підняв. Не дуже тяжкі. Покрутив над головою та й поклав на місце.