Тореадори з Васюкiвки

— З великою радiстю. Але хочу нагадати вам, що в школi я вивчаю, як вам вiдомо, англiйську i по-нiмецькому говорю не дуже вiльно. По нiмецькому я знаю лише три слова: дер Тиш, дер Штуль i дер Бляйiшiфт.

— Нiчого, — каже Гребенючка, — цiлком досить. Приймайте гостей. Ось вони, будь ласка.

Я дивлюсь i бачу, що по трапу спускаються Iгор, Сашко-«штурман» i Валька.

«Он воно що! Так вони, виходить, нiмецькi пiонери, а не нашi».

Ми йдемо по острову i пiдходимо до куреня. Бiля куреня стоїть Кукурузо i колупає в носi.

— Знайомтесь. Губернатор острова Переекзаменовки Робiнзон Васильович Кукурузо, — кажу я, як менi здається, по-нiмецькому, а сам думаю: «Тю! Чого це я його губернатором охрестив? Що вiн, капiталiст, чи що? Вiн же наш радянський Робiнзон. Треба було, мабуть, сказать — голова сiльради. Але яка ж тут сiльрада, коли вiн на островi один!»

Мiж тим Кукурузо каже:

— Будь ласка!

I ми входимо в курiнь. Входимо в курiнь i опиняємось у великiй свiтлiй кiмнатi, де все бiле, як у лiкарнi. Посерединi на бiлому столi стоїть блискуча нiкельована каструля.

— Каструля, — пояснює Кукурузо. — На транзисторах. Сама варить. Без вогню.

«Ти диви. От чортiв Кукурузо! Таки понавидумував оте… на транзисторах».

— Дер Штуль? — питає раптом Валька.

— Дер Бляйштiфт, — вiдповiдаю я i сам дивуюсь, як складно виходить. Адже вона спитала: «Слухайте, а як з вашим секретним дiлом?» — а я вiдповiв: «Все в порядку. Не хвилюйтесь».

Яка гарна нiмецька мова! Одне слово скажеш, i все зрозумiло. Треба буде на той рiк попроситися у школi в нiмецьку групу. Обов'язково. Вiдмiнником у нiй стати — раз плюнути Тепер я розумiю, чому всi вони: i Валька, i Iгор, i Сашко — вiдмiнники.

I тут я раптом бачу: позад Вальки стоїть у капiтанськiй формi… Книш. А бiля нього-голий, у масцi i в ластах, Бурмило.

«Вермахт… Подарунок вiд нiмцiв… Двадцять залiзних… Сьогоднi вночi…» — згадую я, i все в менi враз шшло-поїхало вниз.

А Книш пiдходить до мене й грiзно каже:

— Дамi завжди треба звiльняти мiсце! — i щосили штовхає мене в груди.

— Тiльки так! — чується голос Бурмила.

I я лету, лечу, лечу — кудись у безодню. Геп — i просипаюсь.

Отаке чортi-що наснилося менi.

I вмить я згадав, що менi треба їхати на нiч у плавнi. Що «сьогоднi вночi» — таки сьогоднi вночi. I так менi зробилося маркотно, що й передати не можу.

Матерi не було — пiшла в поле. Батько зранку на роботi Нiде нiкого А тут ще цей сон… Не мiг я сидiти на самотинi. До людей мене потягло. На вулицю. Як добре все-таки що є на свiтi люди! Ондо голопуза дiтлашня сусiдська у колiї заболоченiй корабликiв пускає, а все одно: гпянеш на них —i легше.

Заїирнув я у двiр до Ренiв. Дiд Варава сидiв на призьбi i мантачив косу.

«Ех, нiчого ви, дiду, не знаєте, де зараз ваш дорогенький онук Ява, — подумалося менi. — Якби ви знали, не сидiли б так спокiйно. А вночi сьогоднi хтозна-що його чекає! Справжня вiйськова операцiя. Може, й стрiляти доведеться. Ех!»

Проскочив я повз вiдчинену хвiртку, щоб не помiтив мене дiд (а то ще, чого доброго, питати почне!).

«А може, не приїде Книш? Захворiє абощо. Всяке ж буває. Але — нi, навряд. Такi не хворiють».

Назустрiч Галина Сидорiвна.

— Здрастуйте! — привiтавсь я до неї чемненько, а в душi: «Прощайте, Галино Сидорiвно! Може, й не побачимось бiльше…»

Iду далi.

I раптом…

— Чого ти носа повiсив? Знову щось накоїв i мати ременя дала? — почув я несподiвано. Звiв голову. Бiля колодязя, з вiдрами й коромислом, стояла Гребенючка i дивилася на мене усмiхнено. — I чого це ти сам? А де ж твiй переекзаменовщик? Посварилися, може?

Мабуть, треба було їй сказати щось рiзке або уїдливе: «Не твоє свиняче дiло», але менi не схотiлося такого говорити, i я просто сказав:

— Вiн у Пiсках, у тiтки.

— А ти, бiдненький, ходиш i плачеш.

I знову я втримався вiд обов'язкового в таких випадках: «Сама ти плачеш. Оно витри пiд носом», — а чесно признався:

— Не плачу, але скучаю.

Мої незвично смиреннi вiдповiдi, мабуть, здивували i розчулили Гребенючку. Вона глянула на мене з щирим спiвчуттям i сказала:

— Так чого ж ти до школи не приходиш, на майданчик? Ми там завжди у волейбола граємо i в iнше.