Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Детские и приключения » Тореадори з Васюкiвки
Тореадори з Васюкiвки - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Тореадори з Васюкiвки

Электронная книга - «Тореадори з Васюкiвки». Краткое содержание книги:

Важко знайти в нашій літературі щось настільки веселе, талановите й дотепне, як ця неперевершена книга Всеволода Нестайка, якого часто називають Гоголем сучасної української дитячої літератури. Недаремно «Тореадори з Васюківки» перекладено двадцятьма мовами і внесено до Особливо Почесного списку Андерсена як один із найвидатніших творів світової літератури для дітей. Це — перше видання нової авторської редакції роману, позбавленої деяких неминучих ідеологічних нашарувань минулої доби, деталей, незрозумілих сучасному, а тим паче майбутньому читачеві. У книзі чимало нових надзвичайно веселих епізодів.
1 ... 34 35 36 37 38 39 40 41 42 ... 136
Перейти на страницу:

Незабаром усi понаїдались i порозлягалися на травi навколо вогнища — вiдпочити. Хтось перший замугикав пiсню, хтось пiдтягнув, i пiсня виросла, змiцнiла й полинула над плесом, аж попригиналися очерети…

Реве-е та сто-огне Днi-iпр широкий,Сердитий вi-iтер за-авива а…

Як було приємно отак лежати на травi горiлиць, дивитися в блакитну безодню неба i спiвати хором пiсню! Здавалося, вся земля, весь свiт чує її.

Вожатий тихенько встав, пiшов до човнiв i повернувся з акордеоном. Пiсня зазвучала ще дужче, ще злагодшше.

Коли кiнчили «Реве та стогне», вожачий сказав:

— А тепер нашу, пiонерську, — «Злиньте вогнями…» Ану, заводь, Сашко.

— Тiльки так, — одгукнувся Сашко, прокашлявся i, почекавши, поки акордеон програє вступ, заспiвав. Я нiколи б не подумав, що в нього такий чистий, дзвiнкий i високий голос. От тобi й дивакуватий «штурман» Сашко. «Тiльки-так!» Мало того, що знаменитий куховар, ще й такий спiвець!

Злиньте вогнями

Синiї ночi.Ми пiонери —Дiти робочих…Свiтлої ериЧас надiйшов.Клич пiонерiв:«Завжди будь готов!» —

рвалася в небо пiсня.

Навiть коли пiдхопили пiсню всi разом, i то було чути дзвiнкий голос Сашка, що чайкою злiтав над хвилею iнших голосiв хору.

Спiвали ми години пiвтори, а то й бiльше. Яких тiльки пiсень ми не спiвали! I українських народних, i революцiйних, i старих комсомольських, i сучасних, i пiснi з кiнофiльмiв…

Потiм Iгор сказав:

— А тепер, може, хай Валька станцює…

«Зараз буде пиндючитися, а її умовлятимуть», — подумав я.

Але вона сказала без всякого:

— Будь ласка. Можу станцювати.

Тут я помiтив, що Кукурузо чомусь почервонiв i неспокiйно васовався на мiсцi. До речi, я ще й ранiше, коли спiвали, помiтив, що мiй друзяка Кукурузяка весь час дивився на Вальку, а коли вона випадково зводила на нього очi i їхнi погляди зустрiчалися, вiн одразу втуплювався в землю.

— Український танець козачок! — оголосив вожатий i заграв на акордеонi.

Валька почала танцювати. I сталася дивна змiна. Незграбна цибата Валька вмить перетворилася в стрiмку летючу пташину, кожен рух якої зливався з музикою. I циби її, отi самi тонкi циби, на яких, здавалося, не можна навiть встояти (от-от упадеш), отi циби, ледь торкаючись землi, наче весь час були у повiтрi, у польотi — стрункi, мiцнi й пружинистi.

Бiля мого вуха часто-часто, мов захеканий, мов це вiн сам танцював, дихав Кукурузо. А коли Валька скiнчила танець i всi зааплодували, вiн не став аплодувати, а, зустрiвшися зi мною поглядом, чомусь нахмуривсь i одвернувся…

Потiм Оксана читала вiршi Маяковського. Добре читала, тiльки дуже кричала — мабуть, аж у селi чути було.

Загалом вийшов такий собi несподiваний концерт самодiяльностi.

А потiм почали купатися. Iгор плавав кролем, Сашко-«штурман» брасом, та й Валька нiчого плавала (правда, по-дiвчачому, задерши голову i одпирхуючись, як кицька). Але стрибати у воду з верби нiхто не вмiв I отут мiй друг Кукурузо показав, що таке васюкiвськi хлопцi. Видерся на самiсiньку верхiвку, розгойдався, як мавпа, на гiлцi i я ак стрибоне — майже хвилину летiв i майже на середину плеса залетiв. Всi тiльки ахнули. А вожатий сказав:

— Молодець! З тебе може вийти хороший спортсмен. Тобi треба в секцiю по стрибках з трамплiна. Молодець!

Кукурузо аж зашарiвся вiд задоволення. Мене розiбрало, i я схотiв довести, що я теж геройський хлопець. Я поплював на руки й собi подряпався на вербу. Але мене спiткала невдача. Прикра жахлива невдача Я зачепився за сучка i розпанахав труси з низу аж до пупа, навiть резинка лопнула. Про те, щоб стрибати, не могло бути й мови. Я б загубив труси по дорозi. Придержуючи своє нещастя однiєю рукою i мало не плачучи вiд сорому, я безславно спустився вниз. Але нiхто не став кепкувати з мене: «Нiчого, буває. З кожним може таке трапитися», — заспокоювали мене всi. Я тiльки екав i досадливо махав вiльною рукою. Дiвчатка запропонували менi, що зашиють труси. Я категорично вiдмовився. Сидiти без трусiв, поки дiвчатка зашиватимуть, — краще втопитися! Я взяв у них голку та нитки й полiз у курiнь — зашивати свою ганьбу. Там, у напiвтемрявi, довго й невмiло штрикав голкою, наколюючи собi пальцi i ковтаючи сльози сорому. Несподiвано погляд мiй упав на книжку, що лежала в кутку куреня, прикрита листям. Я зацiкавився, потяг її. То була «Граматика». Я спершу здивувався, але потiм згадав, що Кукурузо ж узяв її, щоб замилити дiдовi очi.

«Граматику» був закладений зошит Я розгорнув той зошит (хай простить мiй друзяка мою цiкавiсть!). На першiй сторiнцi починався «Щоденник Робiнзона Кукурузо». Що там таке — ви вже анаєте; «пригоди» i «неприємностi» першого дня. «А що далi?» — зацiкавивсь я. Перегорнув сторiнку i… витрiщив очi. Далi йшли вправи. Майже пiв-зошита було списано вправами з граматики — i на дiєслово, i на iменники,i на прикметники.

Вправи були написанi олiвцем — так само як i щоденник. Сумнiву не було — все це писалося вже тут, на островi.

Так он воно що!

Робiнзон Кукурузо, який збирався прожити на безлюдному островi двадцять вiсiм рокiв два мiсяцi i дев'ятнадцять днiв, готувався до осiнньої переекзаменовки.

Ах ти ж хитрун! Ах ти ужака! Твоя гордiсть, твоя шалена гордiсть заводiяки й отамана не дозволила тобi признатися, що ти ретельно готуєшся до переекзаменовки, i ти втiк од людських очей на острiв i там зубрячиш граматику. Тепер зрозумiло, чому ти саме так назвав свiй острiв… Ну, стривай! Ну, пожди! Я тобi…

А втiм, що «стривай», що «пожди»? Хiба я скажу йому що-небудь? Хiба я хочу, щоб вiн провалився, щоб вiн залишився на другий рiк?

Та нi! Звичайно ж, нi! I я нiчого йому не скажу, нi слова, нi пiвслова. Хай думає, що я нi про що не догадуюсь. Хай думає!

Я швиденько поклав зошит i «Граматику» на мiсце й притрусив листям, нiби й не чiпав.

Вiд цього вiдкриття менi одразу стало легко й весело — немов пiсля дощу сонце засвiтило. Про сором свiй я й думати забув.

Бадьоро зашив я труси й зовсiм iншою людиною вискочив з куреня. Всi помiтили змiну в моєму настрої i тепер смiливо почали посмiхатися.

А Кукурузо сказав:

— Велике дiло труси. Без трусiв — нема людини, а в трусах — е людина, ще й посмiхається, — i хихикнув, блимнувши на Вальку. Йому хотiлося бути дотепним сьогоднi. I хоч дурний був його дотеп, я не образився.

1 ... 34 35 36 37 38 39 40 41 42 ... 136
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)