Тореадори з Васюкiвки

— Гайда, хлопцi, — шепнув дiд i, вийшовши з кущiв, голосно кахикнув:

— Кахи-кахи!

Вiд несподiванки Книш сiпнувся, послизнувся — шубовсть! — i сiв у воду. Лише голова з води стирчить, на всi боки розгублено крутячись.

— Помагай бi, чоловiче добрий, — спокiйно мовив дiд. — Що це ви тут робите?

— Ку-купаюсь! — дурнувато вищирився Книш i почав незграбно пiдводитися.

— З друшляком? Ясно!.. А берiть-но, хлопцi, його чоботи, ломика — заарештований вiн. Повезем у село — там розберемось…

— Та що ви, дедушка!.. Та що ви, iй-богу!.. — заметушився Книш, вилазячи з води i брикаючись на всi боки. — От жартують! Ги-ги! От жартують!

— Давай-давай! — пiдвищив голос дiд.

— Та ну, чесне ж слово! Та ну, що ви таке говорите!

— Лiзь, кажу, в човен сам! Бо зв'яжу!

— Та постойте, дедушка! Я все розкажу! Все, як е i Не винен я… Iй-богу! От святий хрест! Це все вона! Проклятуща баба! Тюрма народiв! Сам її ненавиджу! Щоб їй триста болячок! Їй-богу! Отож як почула про той льобулус, ну в одну душу: «Дiстань та дiстань, воно пiде на базарi». Ну з ножем до горла пристала. Що ти зробиш! Хай уже, думаю, щоб одчепилася, дiстану трошки. Поїхав. А воно, виявляється, ще, по-перше, нема, а по-друге, — мiкроскопiчне Як ти ним, мiкроскопiчним, торгуватимеш? Ну хоч додому не вертайся! Ви ж не знаєте моєї баби… Вирiшив я їй якоїсь iншої гадостi з води натягати, щоб тiльки не гавкала (хiба вона розбере?). Обманув її, сам сознательно обманув! Не хотiв же чiпать — раз ученики таке дiло роблять. Думав, усе! Обiйшлося! I торгiвля йде, i я спокiйний. Та нещасна моя доля. Оце вчора дiзналася вона про обман. Господи, що було! Хоч хрестись та тiкай. «Ти, кричить, злочинець, ти, кричить, уголовник! Я ж людям, може, шкоди завдала! Якщо настоящої менi не принесеш — з свiту зживу!» Ну що було робити? Ну, поймiть, дедушка, хiба я хотiв? їй же богу! Одпустiть, пожалуста.

Книш замовк, схлипуючи.

Видно, дiд завагався — сопiв i кахикав.

— Ой, дiду, викручується вiн! Як ужака! — скрикнув Кукурузо. — Вони тут з Бурмилом… у акваланзi для пiдводного плавання… цiле лiто пiрнають.

— Спецiально у Києвi купили. Ми самi бачили, — пiдхопив я. — Завдання у них якесь… вiд вермахту… Мабуть, фашистський архiв з дна дiстають. Як у Чехословаччинi.

Книш аж зiщулився весь.

— Та що ви, хлопцi! Що виi Та боронь боже! Яке там завдання! Христос з вами! Таке ж вигадали, їй-богу!

— А що ж? — спитав дiд.

Книш якийсь час мовчав, потiм враз гаряче заговорив:

— Та знаєте, та ми ж якраз, дедушка, i про вас думали. Хотiли подаруночок вам iзробить. Хоч ви й непитущий, але ж па свята чарочку можете… Хи-хи! Це ж, знаєте, узнав я, що у вiйну нiмцi тут спирт затопили. Двадцять, кажуть, канiстр лежить. Герметичнi, що їм зробиться. Так ото думаємо пiднять. Тiльки ж ви, дедушка, пожалуста, нiкому-нiкому! Ми вам по дружбi дамо. Навiть i не думайте вiдмовлятися. Це ж таке дiло! Згодиться! Хi-хi!..

Книш засмiявся дрiбненьким пiдлим смiхом. Та смiх одразу й увiрвався По дiдовому настрою зрозумiв Книш, що смiятися не до шмиги.

— Ясно, — суворо сказав дiд — А ломика оце нащо брав?

— Та просто так… просто… — зам'явся Книш.

— Хотiв греблю зруйнувати? Щоб слiди замести? Щоб усе спливло? Мовляв, стихiйне лихо? Так? — у голосi дiда дзвенiла лють.

— Таж клята баба, — почав Книш, але дiд перебий його:

— Годi вже! Сiдай! Поїхали!

— Та, дедушка! — плаксиво запросився Книш — Та ми ж з вами'сусiди! Що вам — бiльше всiх треба? Я ж нiчого не зробив, не встиг же! Одпустiть!

— Якi ми сусiди! — одрубав дiд. — Ти зовсiм на iншiй планетi живеш! I не смiй сусiдиться до людей. Поїхали!

I Книш згорбився i, як побитий собака, слухняно пiшов до човна. А коли вже ми одпливали, дiд Варава, нi до кого не звертаючись, тихо сказав:

— А той спирт партизани ще у сорок третьому виловили. Для госпiталю. Було б старожилiв спитать, перед тим як у воду лiзти.