"Веста" не знає пощади
- Автор: Козакевич Микола
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «"Веста" не знає пощади». Краткое содержание книги:
Добре замаскована банда старається вивезти за кордон якнайбільше коштовностей.
Таємничий жорстокий ворог нещадно розправляється з усіма, хто може навести на слід злочинців. Молоді працівники міліції, яким доводиться стикатися з багатьма несподіванками, натрапляють на цей слід, долаючи перешкоди, розплутують його і викривають банду.
— Треба буде підписати стенограму нашої розмови. 1 ще я хотів би одержати від вас ті листи, про які ви казали. Ми зробимо фотокопії, а листи повернемо. Між іншим, як зветься фірма, що була посередником Рема у Відні?
— “Иоганн Ліпперт і К°”, — відповів Ковальський, помітивши, що це єдині слова, які капітан записав. “Звідки ж у нього стенограма нашої розмови?” — дивувався він, прощаючись з Завірюхою.
Ковальський пішов, а Завірюха почав складати дві каблограми. В одній капітан просив віденську поліцію дати інформацію про фірму “Йоганн Ліпперт і К°”. Другу було передано по телефону всім міським і районним управлінням міліції з проханням встановити, скільки нових годинників марки “Лонжін” є в комісійних та годинникових магазинах і хто здавав їх для комісійного продажу.
4
Капітан Решкевич приїхав до управління тільки після обіду. Це був лисуватий блондин з повним рожевим обличчям. “Певно, у нього завжди хороший апетит”, — майнула у Завірюхи думка. Одягнений у добре пошитий костюм з модною жилеткою, в коричневих черевиках на товстій каучуковій підошві, Решкевич скидався більше на заможного купця, ніж на інспектора міліції. Він почастував капітана дорогими сигаретами з щойно розпочатої пачки. “Скільки ж заробляють інспектори Головного управління, якщо вони живуть з таким шиком?” — подумав той. Решкевич, напевне, помітив погляд Завірюхи, бо знехотя пояснив:
— Куріть, капітане. Це імперіалістичні. Мені подарував один американець — я знайшов фотоапарат, який у нього украли… Дурень той, хто дає, але дурніший той, хто не бере, коли дають. — Інспектор випустив під стелю клубок пахучого диму…
Капітанові хотілося зауважити, що таке підійшло б кожному хабарникові, але промовчав — зрештою, у нього не було ніяких підстав дратувати елегантного офіцера, який тримав у своїх руках долю “Вести”.
Сказавши кілька загальних фраз про погоду, про завантаження роботою, інспектор Решкевич перейшов до діла.
— Возитеся ви з тією “Вестою”, мов кіт з гарячою кашею, — сказав він прямо, — а важливі справи лежать. Візьміть, наприклад, убивство старої Конвіцької або справу з тією псевдолікаркою, яка фабрикувала бальзам капуцинів. Зрозумійте, ми не можемо дозволити, щоб один із найздібніших слідчих офіцерів тижнями сидів над давно закінченою справою, а свіжими важливими справами займалися малокваліфіковані слідчі…
— Але ж справа “Веста” криє в собі ряд нових і несподіваних питань, — запротестував Завірюха. — Тут можна натрапити на інші, до того ж дуже важливі злочини…
Інспектор Решкевич скривився, немов у нього раптом заболіли зуби.
— Послухайте, капітане, ви говорите, наче новонароджений. У кожній справі є багато різних питань, у кожній можна натрапити на нові злочини. Але ми не маємо можливості докопуватися щоразу до останньої точки, якщо збирається багато нових справ. Поки ви розмазуєте цю стару, в нових затираються сліди, рвуться зв’язки, які можуть допомогти нам швидко піймати злочинця. І нарешті, як виглядатиме наш показник викриття злочинів? — ударив найважчим аргументом Решкевич. — Начальство не хоче нічого знати про всякі там ускладнення, про можливі сліди нових злочинів… Їх цікавить процент викриття злочинів. По ньому оцінюють нашу роботу, визначають премії…
— Це просто неподобство, — обурився Завірюха. — Краще в одній справі розібратися до кінця, ніж поверхово розслідувати п’ять…
Решкевич знову випустив дим і співчутливо похитав головою:
— Мрійник! Ви хочете змінити світ? Були вже такі. І чого вони досягли? Порозбивали собі лоби, намагаючись пробити мур… Начальство хоче мати проценти, — значить, треба робити проценти! Ви міліціонер, а не філософ!
Завірюха не міг заперечити, що з прийнятої точки зору інспектор міркує правильно. Але він не міг і не хотів погодитися з такою точкою зору. Капітан почав палко переконувати Решкевича, що справа “Веста” ще зовсім не розкрита, вже тепер у нього є достатня кількість доказів, які свідчать про те, що висновки першого слідства були помилкові. Рем не вбивав своєї дружини і сам не кінчав самогубством, їх обох вбили…
— Хто? — недовірливо запитав Решкевич, граючись автоматичним олівцем.
— Цього я ще не знаю. Але певен, що вбили його ті, з ким Рем якось був замішаний в аферу з контрабандою годинників… Та й остання жертва — вбитий кілька днів тому Чорна Ручка — свідчить, що справа “Веста” із смертю Ремів не закінчилася.
Решкевича це не переконало, і він тільки знизав плечима:
— Якщо це афера з контрабандою, то нею повинен зайнятися господарський відділ, а криміналісти не можуть гаяти час на розслідування таких злочинів.