"Веста" не знає пощади
- Автор: Козакевич Микола
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «"Веста" не знає пощади». Краткое содержание книги:
Добре замаскована банда старається вивезти за кордон якнайбільше коштовностей.
Таємничий жорстокий ворог нещадно розправляється з усіма, хто може навести на слід злочинців. Молоді працівники міліції, яким доводиться стикатися з багатьма несподіванками, натрапляють на цей слід, долаючи перешкоди, розплутують його і викривають банду.
Смерть Чорної Ручки обірвала важливу нитку, що була в руках Завірюхи, але допомогла натрапити на новий слід. Капітан ні на хвилину не забував про напис на клаптику паперової смужки, що лишилася на “Газеті Краківській”, в яку було загорнуто пістолет ТТ.
Вул. Діе… — то було все, що капітан знав про невідомого передплатника воєводської газети. Але й це було немало. Тисячі селищ і міст є в країні, сотні тисяч вулиць. І в будь-якому з цих селищ і міст, на будь-якій вулиці міг жити вбивця. І ось капітан дістав майже точну адресу особи, яка, може, й не була сама вбивцею, але мусила знати вбивцю або хоч раз зустрічалася з ним. Досить було посидіти кілька хвилин над планом Кракова, щоб впевнитись: у місті є тільки одна вулиця, яка починається з тих букв, що лишилися на папірці — вулиця Діетля, в самому центрі. Звичайно, могло виявитися, що на вулиці Діетля живе кілька тисяч передплатників “Газети Краківської”, але ж це набагато менше, ніж 28 мільйонів усіх жителів країни, серед яких довелося б розшукувати одного — вбивцю.
Ось чому на другий день пізно ввечері сержант Недєльський у цивільному костюмі виїхав швидким поїздом до Кракова. Від капітана Завірюхи він дістав завдання: виписати прізвища й адреси всіх передплатників “Газети Краківської”, що живуть по вулиці Діетля, розшукати невідомого передплатника і хоч який-небудь слід автомобіля з червоною стрілкою. Крім службового відрядження, в кишені Недєльського лежав конверт, а в ньому фотокопія тих чудернацьких написів, які зробив хтось на примірнику газети, “розписуючи” авторучку. Хімічний аналіз чорнила дав небагато.
Було виявлено деякі речовини, які вводяться в чорнило для того, щоб воно не так швидко засихало. В чорнило вітчизняного виробництва цих речовин не додавали. Отже, треба думати, що ручка була заряджена закордонним чорнилом. Завірюха знав, що в комісійних магазинах багато імпортного чорнила, тому не надав аналізові великої ваги.
Завдання сержанта Недєльського було важке, але не безнадійне. Адже всі машини зареєстровані. Якщо ж кремова машина з червоною пластмасовою стрілкою і не зареєстрована у Кракові, то її певно запам’ятали мешканці вулиці Діетля, серед яких, мабуть, є такі, що цікавляться новими марками автомобілів.
Отож, діставши від капітана докладні вказівки, Недєльський їхав у Краків і, сидячи у вагоні другого класу, мріяв, що назад він повертатиметься не сам, а в товаристві “зв’язаного” вбивці Чорної Ручки.
А у Завірюхи в цей день було повно роботи з висновками, що їх подали фахівці, які оглядали місце злочину. У товстій картонній папці з написом “Веста” з’явилися нові документи — акти, протоколи, знімки, висновки експертів… Десь опівдні надійшли повідомлення про наслідки перевірки машин, проведеної тієї ночі на території цілого воєводства. Це були сотні донесень, де зазначалися номери і марки автомобілів, які в час перевірки виїжджали за межі столиці і сусідніх міст, з’єднаних шосе з Отвоцьком. Капітан буквально потонув у цих паперах, шукаючи відомості про найновіші типі автомобілів.
Наслідки перевірки були чималі. Викрили з десятої спекулянтів, зацікавилися кількома партіями товарів, на які не було документів, затримали двох злочинців, яких давно вже розшукували… Але все це були тільки побіч ні результати. Для справи “Веста” Завірюха нічого не знайшов. Та невдача не похитнула його енергії і волі де боротьби. Того самого дня капітан пішов до начальника оперативного відділу.
— Як почуваєш себе, старий коню? — безцеремонне привітав він Комісяка, знаючи, що з тим найлегше зав’язати розмову, коли спитати про здоров’я, яке буле предметом його щоденної турботи. Поручик почав докладно розповідати про свою виразку шлунку, але Завірюха, пересвідчившись, що колега схопив принаду, співчутливо перебив його:
— Тобі потрібен спокій, друже, відпочинок!
— Та відпочину вже під дерном, — махнув рукою Комісяк. У поручика був явно катастрофічний настрій, але він вдячно глянув на колегу. — Ти, звичайно, у якійсь справі?