"Веста" не знає пощади
- Автор: Козакевич Микола
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «"Веста" не знає пощади». Краткое содержание книги:
Добре замаскована банда старається вивезти за кордон якнайбільше коштовностей.
Таємничий жорстокий ворог нещадно розправляється з усіма, хто може навести на слід злочинців. Молоді працівники міліції, яким доводиться стикатися з багатьма несподіванками, натрапляють на цей слід, долаючи перешкоди, розплутують його і викривають банду.
Останнє речення Юрека наштовхнуло Завірюху на певну думку, і він спитав, чи багатьох шоферів знає Юрек.
— Ого, цілими пачками, пане начальник. Хоч їх тепер стільки розвелося, що куди не кинеш палкою — неодмінно в шофера влучиш. А найгірші то це аматори, хай їм грець.
Але капітан не хотів слухати чергової лекції про категорії та якості варшавських шоферів і тому перебив балакуна на півслові, запитавши, чи не хотів би Юрек допомогти йому в одній оперативній роботі.
— Якщо машиною, — застеріг Юрек, — то може бути й надоперативна…
— Машиною, машиною, — заспокоїв його Завірюха і коротке розповів про автомобіль з червоною пластмасовою стрілкою на задній стіні.
У Юрека аж вуха почервоніли од хвилювання.
— Буде зроблено, пане начальник!
— Ти не дуже-то хвались, бо цю машину вже шукає поручик Комісяк з усім своїм оперативним відділом…
— Пхе! Оперативний відділ! Тут шоферська макітра потрібна, а не відділ, який не відрізняє бюїка від бика, — зарозуміло сказав Юрек.
— Тільки поїдь додому і переодягнись у цивільне.
— Знаємо, пане начальник, справа делікатна, і тут треба виступати інкорпоре…
— Добре, добре, виступай “інкорпоре”, “інкогніто”, як хочеш, тільки йди вже і не заважай мені.
Саме в той час, коли капітан, нервуючи, ждав інспектора Решкевича, готуючись захищати справу “Веста”, у приймальній сидів літній чоловік з сивіючими скронями. Це був Ковальський, старший службовець Бюро імпорту точних приладів. Він уже вдруге прийшов до капітана, хоча його і не викликали. Кілька днів тому він прийшов у такий же незручний момент, коли в Завірюхи вперше виникла думка про те, що годинники, знайдені у Чорної Ручки, якось зв’язані з убивством Ремів.
Минала хвилина за хвилиною. Відвідувач нагадав про себе секретарці, яка переписувала листи Завірюхи.
— Не знаю, чи прийме вас капітан, — сказала, вагаючись, — здається, він чекає когось із Головного управління.
— Прошу вас, у мене дуже важлива справа, — наполягав Ковальський, — а я через півгодини мушу бути на нараді у міністра…
Слово “міністр” справило враження на секретарку, і вона зайшла до кабінету Завірюхи. За хвилину вийшла і запросила Ковальського до кабінету. Завірюха зустрів його стомленим поглядом:
— Прошу, сідайте, пане…
— Ковальський, — підказав відвідувач.
— Слухаю вас, пане Ковальський, — усміхнувся, ніби вибачаючись, капітан. — На жаль, у мене дуже мало часу.
— У мене теж, — сказав Ковальський, ніяково мнучи рукавички. — Ви пам’ятаєте, як я приходив уперше?
— Звичайно. Ви тоді прийшли самі, щоб розповісти про Августа Рема, як працівника вашої установи. Особливо ви підкреслювали його солідність і ретельність, — відповів Завірюха.
— Так, так, це справді було, — неспокійно засовався Ковальський і нервово провів рукою по підборіддю, немов хотів перевірити, чи добре він поголений. — Сьогодні, як бачите, я знову приходжу без виклику. Вас, напевне, це дивує, правда?
— Ми дуже цінуємо громадян, які допомагають нам у викритті злочинів, — сказав капітан, уважно приглядаючись до відвідувача. На чисто поголених щоках Ковальського виступив рум’янець.
— Це така двозначна ситуація, пане капітан, але я справді впевнився, що не можу мовчати про зроблене мною відкриття, тим більше, що перед цим я вам розповів зовсім інше. Знаєте, з учорашнього дня не можу отямитись. Я міг підозрівати кого завгодно, тільки не Рема!
Капітан перехилився через письмовий стіл.
— Стривайте, пане Ковальський, заспокойтеся! Розкажіть усе по порядку. Про яке відкриття ви говорите?
Ковальський хвилювався. Було видно, що в ньому борються відраза до свідчень, схожих на донос, і почуття морального обов’язку. Затинаючись, він почав розповідати:
— Головний директор доручив мені прийняти всі документи після Августа Рема. Розумієте, Рем керував у нас імпортним відділом, а це основний відділ, без керівника там не можна…
Капітан розуміюче кивнув головою і, не перебиваючи, слухав далі.
— Позавчора я відкрив письмовий стіл та шафи Рема і в присутності його колишньої секретарки почав переглядати документи і листування. Особливу увагу ми звернули на листування, бо там могли бути листи щодо важливих торговельних угод, на які треба негайно відповісти. Справді, ми знайшли багато таких листів, але я хочу сказати не про них.
Ковальський замовк, наче йому важко було говорити. Завірюха вирішив допомогти: