Хатина дядька Тома
- Автор: Бичер-Стоу Гарриет
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Переводчик: Л. Кузнєцова
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Хатина дядька Тома». Краткое содержание книги:
у фургони й вирядив на проживання в ті місця, а сам подався у верхоріччя й оселився на невеличкій відлюдній фермі, де й жив тепер із спокійною душею та чистим сумлінням.
— Чи дали б ви притулок нещасній жінці з дитиною, що тікає від людоловів? — навпростець запитав сенатор.
— А чому ж би ні? — поважно відказав чесний Джон.
— Так я й думав,— сказав сенатор.
— А якщо хтось поткнеться за нею сюди,— промовив добродушний здоровань, випростуючись на весь свій велетенський зріст,— я вже його зустріну як годиться, будьте певні. Та ще є семеро моїх синів, усі з мене заввишки, вони теж залюбки мені підможуть. Отож вітайте тих панів і перекажіть їм, що „на них тут радо чекають о будь-якій порі,— докінчив Джон і, запустивши пальці в свою буйну чуприну, що здималась на голові, мов копиця, голосно зареготав.
Бліда, знеможена, ледве жива від утоми, Еліза рушила до дверей, тримаючи на руках міцно заснулого хлопчика. Вайлуватий господар підніс їй до обличчя свічку і, співчутливо щось пробурмотівши, відчинив двері до невеличкої кімнати, суміжної з просторою кухнею, в яку вони зайшли. Тоді засвітив ще одну свічку, поставив її на стіл і обернувся до Елізи.
— Отож, голубонько, вам нема чого боятися, нехай би хоч хто сюди заявився. Я маю все, що треба для такої нагоди,— мовив він, показуючи на кілька добрячих рушниць, що висіли на стіні,— і мої друзі знають, що не поведеться тому, хто спробує забрати з цього дому гостей без моєї на те волі. А тепер лягайте і спіть собі спокійно, наче в рідної матусі.
Він вийшов і зачинив за собою двері.
— Та вона справжня красуня,— мовив він до сенатора.— Авжеж, таким от красуням і доводиться здебільшого тікати, коли вони доброчесні та порядні. Хто-хто,
а я це добре знаю.
Сенатор коротенько розповів господареві ферми Елізину історію.
—,Ой леле!..Оце-то так!..— жалісливо приказував той добрий чоловік.— Бідолашна! Вони женуться за нею, мов за оленицею, і все лиш за те, що вона любить свою дитину і вчинила так, як вчинила б кожна мати. Ні, скажу я вам, коли я чую про таке, мені хочеться проклинати все на світі,— мовив він, витираючи очі своєю величезною, вкритою ластовинням рукою.
За мить Джон відкоркував пляшку пінистого сидру і почастував сенатора.
— Вам би теж краще лишитися тут, доки розвидніє,— щиро сказав він.— Ось я зараз гукну свою стару, вона миттю влаштує вам постіль.
— Ні, дякую, мій добрий друже,— відказав сенатор.— Мені треба їхати, щоб встигнути на нічний диліжанс до Колумбуса.
— Ну що ж, як треба — то треба. Тоді я трохи проведу вас і покажу іншу дорогу, кращу від тієї, якою ви приїхали. Та дорога надто погана.
Джон одягся і з ліхтарем у руці вивів сенаторову карету на дорогу, що збігала в улоговину за фермою. Прощаючись, сенатор поклав йому в руку десятидоларову банкноту.
— Це для неї,— коротко мовив він.
— Еге ж,— так само коротко озвався Джон, Вони потиснули один одному руки.
Розділ X
ЖИВУ ВЛАСНІСТЬ ЗАБРАНО З ДОМУ
Сірий і дощуватий лютневий ранок зазирнув у вікно хатини дядька Тома. Він освітив засмучені обличчя — живі образи сердечної туги. Перед грубкою стояв невеликий стіл, вкритий прасувальною сукниною, на стільці поруч нього висіло кілька щойно випрасуваних грубих, але чистеньких сорочок, а ще одна така сама сорочка була розстелена на столі перед тітонькою Хлоєю, і вона дбайливо та ретельно відпрасовувала кожний рубчик і кожну складнику, раз у раз підносячи руку до обличчя втерти сльози, що збігали в неї по щоках.
Том сидів поряд, підперши голову рукою. Обоє мовчали. Година була рання, і малеча ще спала покотом на своєму грубо збитому ліжку.
Собі на біду, Том, як і більшість людей його стражденної раси, був ніжний батько, безмежно відданий сім’ї. Він підвівся і тихенько підійшов поглянути на дітей.
— Останній раз...— мовив він.
Тітонька Хлоя не озвалась ані словом, тільки водила й водила праскою по сорочці, що й так уже була гладенька аж далі нікуди. Та раптом „вона рвучко поставила праску, сіла біля столу й гірко заплакала.