Короп по-чорнобильськи
Электронная книга - «Короп по-чорнобильськи». Краткое содержание книги:
- Тоді в сорочечці.
- Так це не дуже приємно. Самі знаєте.
- Тоді без сорочечки…
- А що сваха про нас скаже, як ми дочку виховали?
- Тоді в сорочечці…
- Але ж, ребе, ніч тому і перша, що на все життя пам’ять. А яка вона буде, коли в сорочечці не так приємно, як без сорочечки?
Варіації на тему «в сорочечці-без сорочечки» прокручуються ще кілька разів і нарешті терпець у рабина вривається:
- Послухайте: в сорочечці чи без сорочечки - все одно вашу дочку ви… ну, самі знаєте, що з нею зроблять. Отепер підіть і скажіть те ж саме тій старій дурепі, котра на лавочці сидить.
Є чимало фактів, котрі свідчать, що славетні єврейські оповістки часто-густо були точними замальовками конкретних ситуацій. Як оцей фрагмент зі спогадів відомого сучасного російського поета Ігоря Губермана про своє дитинство.
Живе собі типова для тих часів єврейська родина. Батько і троє кремезних синів працюють на м’ясокомбінаті забійниками скотини. О п’ятій ранку вони прокидаються, снідають… шклянкою горілки і то не з гранчака, а з тієї, в котру влазить двісті п’ятдесят грамів, після чого йдуть на роботу. Там, звичайно, теж п’ють, бо без цього на такій роботі не можна. Після чотирнадцятої повертаються додому і нарешті сідають до столу.
Старший із синів, як годиться, одружується першим. Приводить у сім’ю мініатюрну красуню із хорошого роду: дочку відомого всьому місту закрійника. Вона закохана у свого великого чоловіка і струшує з нього пилинки. Проте, дещо в його поведінці її бентежить. Одного дня, наважившись, вона ввічливо звертається до свекрухи:
- Мамо, скажіть будь ласка, чому це Боря зранку снідає горілкою, а не, скажімо, кавою з булочкою?
Свекруха, типова єврейська Мама, котрої всі чотири забійники великої рогатої худоби відверто побоюються, негайно гукає синові так, що чути на всю вулицю:
- Борух, отут Роза цікавиться, чому ти снідаєш горілкою, а не, скажімо, кавою з булочкою?
Синочок не одразу, але максимально ввічливо пояснює:
- Мамо, ну хто ж уранці подужає каву з булочкою?
Звичайно, родинне життя - то щастя. Але, як відомо, плями бувають навіть на сонці. Отак і з сім’єю. Часом рідні люди так заведуться, що доводиться йти до рабина. Бо, щоб ви знали, в єврейських общинах ребе не тільки давав поради, а й виконував функції мирового судді. У царській Росії так званому «рабинському суду» офіційно підлягали справи, не пов’язані з позбавленням винних волі. Тобто, весь букет цивільного кодексу.
Старий Фірінштейн з Лінців притягає на рабинський суд свого сина.
- Оце робіть з моїм дурнем, що хочете.
- Не зрозуміли.
- Не вміє пити і грати в карти.
- Шановний, ви що - збожеволіли? Це ж прекрасно.
- Яке там прекрасно. Я ж кажу - не вміє пити, а п’є, не вміє в карти грати - а грає!
* * *Полаялися два родичі. Анчель Фролькович і Копель Якубович. (Ні-ні, це навіть не однофамілець того, про кого ви подумали). Оскільки сварка була при свідках, то дійшло до рабинського суду.
Вислухали Фрольковича, вислухали Якубовича, порадились і дійшли висновку:
- Вибачайте, Анчель, але доведеться вам брати свої слова назад.
- Це, шановний суд, стосовно того, що Копель наволоч і злодюга?
- Саме так. Доведеться вибачатися.
- Шановний суд, я не знаю, як це робиться.
- А вам і необов’язково знати. Ми напишемо текст і ви його зачитаєте.
Написали: «Копель не наволоч і не злодій». Дали Фрольковичу в руки. Той став перед судом і голосно прочитав:
- Копель не наволоч? Копель не злодюга?
- Анчель, що ви таке кажете? Оце по-вашому вибачення? З такою інтонацією?
- Не знаю, не знаю. Ви звеліли зачитати текст, але нічого не сказали про інтонацію.
- Але ж ви повинні вибачитися. Розумієте - треба обов’язково сказати: «Я вибачаюсь…»
- Я зрозумів. Копель не наволоч? Копель не злодій? Ну, я вибачаюсь…
* * *Один поважаний єврей притягає до рабинського суду всю свою родину, та ще й прислугу.
- Що сталося, шановний?
- У мене зник золотий годинник. Я так вважаю, що це хтось із них поцупив.
- Зачекайте, шановний, а докази у вас є?
- Доказів нема, але більше нікому.
- Так справи не робляться. Нехай ваші родичі вийдуть, а ми вам щось порадимо.
Вийшли родичі. Голова суду каже:
- Посадіть їх вдома за стіл і повільно читайте вголос десять заповідей Господніх. Якщо хтось при словах “не вкради” опустить очі, то це він.
Через годину радісний позивач вбігає до суду і починає тиснути руку голові. Той цікавиться:
- Що, знайшли злодія?
- Та ні! Просто коли я дійшов до заповіді “не побажай жони ближнього”, то сам згадав, де я забув того клятого годинника!
* * *