Коли дивишся в безодню
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Грани #2
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Коли дивишся в безодню». Краткое содержание книги:
— А як же ти?
— Потерплю. Чекав майже рік, зачекаю ще трохи. А після Аґріса відразу вирушимо на Істру. Тут нам на руку та обставина, що симетрична Аґрісові Грань — або, за загальноприйнятою термінологією, Контр-Аґріс, — розташована за кілька днів шляху від Істри. Якщо скористатися Колодязем, вся дорога з твоєї батьківщини на мою відбере близько місяця. Певна річ, перспектива не надто приємна, але нічого страшного в цьому не бачу. Зрештою, ми з тобою не маємо алерґії до Колодязя.
— Ти не врахував того часу, що ми проведемо на Аґрісі, — зауважила я. — За кілька днів я не зможу налагодити стосунки з герцоґом, на це знадобляться тижні. А для тебе кожен день затримки буде справжньою каторгою — я ж бо знаю, який ти нетерплячий. Краще зробимо навпаки — спершу поїдемо на Істру, а вже звідти подамося Колодязем на Аґріс.
— Ми з дядечком розглядали й такий варіант. Його позитив у тому, що тоді не доведеться скасовувати нашу подорож по Гранях, ми лише відкладемо її на півтора або два місяці. Тільки в цьому разі вже я змушу тебе довго чекати, та й твої родичі, які розраховують їхати разом з тобою на Аґріс, будуть засмучені. Особливо Ґуннар з Матильдою.
— Нічого, вони все зрозуміють. А що ж до мене, то я на Істрі не нудитимуся. Мені й самій не терпиться познайомитись із твоєю ріднею. — Я всміхнулася. — А надто ж із сестрами.
Нашій подальшій розмові завадив делікатний стукіт у двері.
— Це по наші душі, — повідомив Владислав і поглянув на годинника. — Атож. Час уже готуватися до прийому. — І, підвищивши голос, сказав: — Заходьте.
Щойно двері відчинилися, до кабінету поперед усіх прошмигнув Леопольд, і лише потім на порозі з’явився святково вдягнений Шако, який виконував при Владиславові обов’язки зброєносця. Цієї посади домагалося чимало юнаків із найвпливовіших інквізиторських родин, але чоловік наполіг на кандидатурі Шако, і на початку літа хлопця привезли з Ланс-Оелі до Вічного Міста. Також ми хотіли забрати й Суальду, проте вона категорично відмовилася залишати Кер-Маґні, заявивши нашим посланцям, що сам Метр призначив її наглядати за маєтком, і тільки він може звільнити її від цих обов’язків.
Слідом за Шако ввійшла Ґрета з червоною оксамитовою подушкою в руках, на якій лежав тонкий золотий обруч, прикрашений коштовними каменями. Цей вінець був, звісно, не королівський, а лише князівський, він належав мені безвідносно до Метрового заповіту та рішення Державної Ради Імперії, а просто за правом народження — як князівні Бокерській і принцесі Ліонського королівського дому.
— Ваші високості, — промовив Шако, шанобливо вклонившись. — Дозвольте нагадати вам…
— Коротше, — урвав його безцеремонний кіт, — годі вам тут шушукатися. Владиславе, мерщій ходи перевдягатися, а тобі, Інно, треба поправити зачіску й надіти на свою голівку корону. — Він спритно скочив на мій письмовий стіл. — Я особисто за цим простежу.
Владислав підвівся зі стільця.
„То я піду, Інно,“ — сказав він подумки. — „А вже ввечері ми вирішимо, що нам робити.“
„Гаразд,“ — погодилась я. — „Хоча не бачу, що тут вирішувати. Інших варіантів просто немає.“
Про можливість поїздки нарізно — мені на Аґріс, а йому на Істру, — ми навіть не обмовилися. Для нас обох це було неприйнятно.
Розділ 6
— Прокинься, Марку, прокинься, любий. Мені так самотньо без тебе… Ну, прошу тебе, братику! Я ж знаю — ти можеш…
Марк поволі виринав із мороку забуття. Його розум ще блукав у пітьмі, але він уже почав усвідомлювати себе людиню — істотою, здатною мислити й пам’ятати. Поступово, крок за кроком, він став збирати з розрізнених фраґментів спогадів цілісну картину минулого, поки нарешті дістався до останнього епізоду на трактовому шляху. Пережитий тоді жах знову пойняв Марка; у паніці він хотів був повернутися назад, у рятівне забуття, проте його зупинив заклик Беатриси:
— Не втікай, Марку. Не лишай мене саму. Ти мені дуже потрібен.
— Беа? — Присутність сестриних думок[2] зігріла Марка, вгамувала його страх, повернула йому здатність тверезо мислити. — Беа, рідненька, ти жива?
— Так, братику. Я тут, я з тобою.
— А я… я живий? Хіба я не вмер?
— Ні, Марку, ти не вмер. Ти довго хворів, та вже видужав.
Якийсь час він обдумував цю інформацію.
— Якщо я живий, то чому не можу ворухнутися? Чому я нічого не бачу?
— Ой, даруй! Я зараз.
Наступної секунди Марк відчув соє тіло і зміг розплющити очі. Він виявив, що лежить у густій траві в тіні розлогого дерева, чия густа крона прикривала його від спекотного проміння полудневого сонця. Над силу підвівшись, Марк сів і роззирнувся довкола.
2
Щоб не перевантажувати читача надмірною кількістю лапок, тут і далі обмін думками між Марком та Беатрисою (у тих випадках, коли це буде очевидно) передаватиметься за допомогою звичайних діалогів. А репліки, мовлені вголос, будуть зрозумілі з контексту.