Коли дивишся в безодню

Я не стрималася від враженого вигуку:

— Отакої! — А потім, уже спокійніше, додала: — То що ж це виходить, Владе? Він ще влітку знав, хто ти і звідки?

— Скидається на те, що знав. Мабуть, я дуже схожий на когось із своєї рідні — може, на батька, або на матір, або на діда, — і це, разом з моїм віком та іменем, навело патріарха на певні здогади. Пам’ятаю, під час нашої першої розмови він ненав’язливо розпитував про моє минуле, а я, не маючи підстав нічого приховувати, розповів йому про дивні обставини мого всиновлення. Гадаю, саме тоді він остаточно переконався, що я і є той самий княжич Володислав, якого на Істрі вважають загиблим.

— А чому він тобі нічого не сказав?

Владислав знизав плечима.

— Пояснення можуть бути різні. Можливо, він просто не захотів втручатися в те, що вважав не своєю справою. Або ж вирішив, що Метр мав вагомі підстави приховати моє походження навіть від реґента. А може, промовчав про своє відкриття з неприязні до Інквізиції: мовляв, раз ти, хлопче, став на їхній бік, то нехай вони покажуть тобі свою силу, нехай самі знайдуть твою рідню.

Я згідно кивнула. Переважна більшість несторіанських християн мешкали за межами Імперії та Золотого Кола, де до інквізиторів ставилися неоднозначно: з одного боку, їх поважали за боротьбу з нечистю, а з іншого — неполюбляли за прагнення нав’язати всьому світові свої порядки.

— Шкода, звичайно, що Іларій виявився таким потайливим, — вів далі Владислав. — Якби він був щирий зі мною, я б на півроку менше мучився… Та тут уже нічого не вдієш. Головне, що я врешті знайшов родичів, і серед них — уяви лишень, Інно! — є сестри. Аж три сестри!

Я з розумінням усміхнулася йому. Бувши єдиною дитиною в сім’ї, Владислав змалечку пристрасно мріяв про сестру. Втім, і від брата він не відмовився б, але з приводу сестри мав справжній пунктик. Іншим його пунктиком щодо жінок була мрія одружитися з синьоокою білявкою, і тут йому пощастило — він зустрів мене. А от у пошуках сестри — хай уже не рідної, бодай названої, — щоразу зазнавав невдачі. Остання претендентка, Сандра, в усьому була гарна, але вона утнула таке, після чого Владислав міг назвати її ким завгодно, тільки не сестрою. Відтоді він припинив приміряти кожну мою подругу на роль своєї сестри — та аж ніяк не тому, що історія з Сандрою відбила йому охоту до подальших пошуків, а з тієї причини, що дізнався про своє всиновлення, і в нього з’явився шанс віднайти справжню, рідну сестру.

— Ну й що тепер? — запитала я. — Які маєш плани?

— Поки ніяких. Це стосується нас обох, тому ми мусимо спільно вирішити, що робити далі. Але поїздку на Аґріс не відкладатимемо — тобі конче необхідно відвідати батька й налагодити з ним стосунки.