Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
По упадку татарської влади вплив татарської мови на московську ще довго не припинявся, але саме тоді посилився знову вплив української, бо московські царі, не маючи своїх, мусили привозити з Києва багато наших вчених, щоб піднести культуру (а з нею і військовий потенціял) Московщини. «В XVII ст. москвини, зрештою, зрозуміли, що для «кніжнава дєла» треба справжніх учених. Своїх не було, отже, почали закликати з Києва. В XVI і XVII ст. освіта і література Києва та Західної Руси цілком опанували московську» (А. Пипін. «Історія славянской літератури»). «Малороси обсадили в Московщині всі впливові посади. Вони — митрополити, єпископи, вихователі царських дітей, ректори, префекти, учителі шкіл (що їх вони ж засновували), міністри, науковці, державні урядовці і т. п. Все підпадало їх впливам та реформам. Вони виправляли церковні книги, реформували церковну та державну адміністрацію; вони писали книжки, складали проповіді; вони організовували церковні і світські хори; заводили церковний спів, церковний одяг. Вони встановлювали програми і методи навчання в школах, правопис і граматику, навіть диктували москвинам свою вимову. Вони впливали своєю зовнішністю: уладженням своїх домів, способом особистого життя, своїм одягом, поведінкою» (К. Бєссонов). Н. Трубєцкой стверджує, що від остаточного потатарщення московської мови врятували ці впливи Києва. Між іншим, той же проф. А. Пипін з сумом зазначає, що «в Києві до москвинів ставилися з презирством, як до дикунів». Отже, коротко кажучи, московська мова українізувалася, а точніше висловлюючись, у XVI–XVII ст. і до часів Петра І народжувалася в Московщині з української мови московська літературна мова.
Цей процес українізації московської мови спинили німці.
Як ми вже сказали, в століттях по Пєтрі І німці обсадили урядові пости, в тому числі в науці і літературі. Вони побачили, що примітивна фінотатарська мова не має мовного матеріялу, з якого можна б було творити терміни на означення первінів вищої культури. Української мови вони не знали; свою ж мову вважали за зразкову. До того ще прилучилася національна пиха тих культуртреґерів. І німці почали повними пригорщами вводити до московської мови не лише наукову термінологію, але й звичайні слова щоденного вжитку. В московській мові зароїлося від таких слів, як, напр., абрікос (жерделя), бакі (бурці), бархат (оксамит), бінт (пов’язь), борт (облавок), брансбой (сикавка), брандмайстер (пожежник), брюкі (штани), брухт (покидьки), букша (маточина), бунт (повстання), бурта (купа), вакса (мастило), вал (окіп), вальдштеп (слуква), ванна (купільниця), вахта (варта), гауптвахта (вартівня), вінт (скрут), ґєбєль (струг), горн (ріжок), гастроль (виступ), ґлєтчєр (льодовик), ґлазурь (полива), дек (поклад), дюна (надма), зонт (парасоля), камєрдінєр (покойовий), кант (облямівка), кєльнєр (послугач), клапан (хлипак), краґі (холявки), крант (затичка), кран (підойма), крах (руїна), курорт (літнисько), лозунг (гасло), лакей (прислужник), локон (кучер), маклер (посередник), мундштук (губник), орден (відзнака), офіцер (старшина), обер–, унтер–офіцер (над–, підстаршина), паз (утора), пакгауз (комора), парта (лава), патронташ (ладунка), піліґрім (прочанин), палітурка (обкладинка), помпа (смок), ранєц (наплечник), траур (жалоба), фалд (складника), фальшивий (підроблений), фельдшер (підлікар), флюс (опух), флаг (прапор), флагшток (щогла), фон (тло), форпост (передова варта), фрахт (перевізне), футляр (коробка), шайка (ряжка), шанди (окопи), шахта (копальня), швейцар (дверник), шельма (крутій), шина (обруч), ширма (заслона), шіфта (зміна), шкатулка (коробочка), шлюз (спуст), шлагбаум (рогачка), шпали (злежні), шпіон (розвідник), шпулька (коток), шпунт (жолобок), шрам (близна), штемпель (клеймо), штат (держава), штепсель (втичка), штіблєти (черевики), штраф (гривна), штука (одиниця), штурм (наступ), штурман (стерновий), шулер (шахрай), юнкер (юнак) і десятки тисяч подібних слів, що їх кожний більш–менш культурний нарід має СВОЇ ВЛАСНІ.
За часів війни з Наполеоном москвини загналися аж до Парижу. Очевидячки, культурний блиск Парижу приголомшив, здивував тих дикунів. Повернувшись додому, вони почали вивчати французьку мову (в Московщині залишилися тисячі полонених французів) та мавпувати — в точнісінькому значенні цього слова — все французьке. Мавпувати — значить не стати культурнішими, але лише переймати мову, одяг модний, «манери» (зовнішня чемність), наймати французьких кухарів, французьких «бон» (вихотательниць дітей) і т. п. «На людях у французькім фраці, а вдома таргани та блощиці в ласці», — глузували з них українці. МОДА на французьке захопила всю московську аристократію. Школи були порожні, хоч за навчання платив уряд, але «французскіє пансіони» (їх позакладали французькі полонені, часом малограмотні) були переповнені, хоч плата за навчання в них була дуже висока. Головними предметами навчання втих «пансіонах» були «ізящниє манери» та французька мова (В. Ключєвскій).