Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Німці реорганізували московську армію, флот, державну адміністрацію, фінанси; збудували фабрики; піднесли науку, шкільництво. І не лише за царів та імператорів. Після Рапальського договору 1926 року сотки німецьких інженерів закладали основи індустріялізації СССР. По 2–ій світовій війні (1939–1945) вже не сотки, тисячі німецьких інженерів побудували москвинам кораблі, підводні човни, літаки, повзи (танки), ракетову зброю, атомові бомби.
Без чужинецької допомоги москвини були б не мали і одної десятої того військового потенціялу, що його тепер мають. За цю допомогу москвини збираються «віддячити» європейцям та американцям знищенням їхніх держав.
Українці і німці заклали основи та розбудували і московську мову. Напр., німець Н. Ґреч склав граматику московської мови (до того часу вони вживали українську граматику М. Смотрицького). Німець Ґрот уклав московський правопис та словник. Німець В. Даль зібрав етнографічний матеріял; німець А. Ґільфердінґ — мовний матеріял. Німець Г. Бауер видумав їхню славну варязьку теорію. Німці Брокгауз і Ефрон видали першу їхню велику енциклопедію і т. п. Німці створили і всю московську наукову та технічну термінологію. Властиво, не створили і не московську, а просто переписали московськими буквами німецьку. Чому так сталося?
Кожний, навіть культурний нарід часом позичає чужі терміни, але він завжди змінює їх форму відповідно до законів своєї мови. І ми, українці, маємо чимало позичених у чужинців слів (часто без потреби, бо маємо свої власні), але з них ми лишили лише пень слова, а все інше зукраїнізували. Московська нація, як знаємо, була напівдикунська ще в XIX ст. (властиво, і тепер є) і тому змінити німецькі слова не мала сили (інтелектуальної). А в той час німці захопили провід в науковім житті Московщини, і, цілком зрозуміло, вони вводили німецьку чи знімеччену термінологію, тим більш, що московська мова (народна) була така бідна і нерозвинена, що годі було думати щось взяти з неї.
Цілком протилежне бачимо в українській науковій та технічній термінології. Науку і техніку розвинули європейські народи, яких мови вийшли чи основані на мові латинській і почасти старогрецькій. Отже, самозрозуміло, науково–технічну свою термінологію вони створили на основі латинської та старогрецької мов. Тому сприяв ще й той факт, що науковою та дипломатичною мовою Середньовіччя була мова латинська, а твори грецьких філософів європейці вивчали в оригіналі.
Слов’янські мови не основані і не походять від латинської чи грецької, і тому слов’яни мусили або позичати греко–латинські терміни, або творити свої власні. Нації, що мають багату і розвинену народну мову, можуть це зробити легко. Напр., чехи і українці створили з власного мовного матеріялу (з народної мови) надзвичайно влучні, точні і легко зрозумілі наукові терміни. Звичайно, мають і позичені, але їх більш–менш знаціоналізували.
Нації, що мають бідну, нерозвинену народну мову, примушені були лише позичати в європейців. Так зробили москвини та болгари.
Та у москвинів понімечення мови не зупинилося на науковій термінології, а поширилося навіть на звичайну, щоденну мову і на мову літературну. Чому і як так сталося?
За Середньовіччя творцями літературних мов були монахи. У нас перші церковні книги були написані староболгарською мовою, але українські монахи згодом їх зукраїнізували; утворилася староукраїнська мова. Ці книжки наші місіонери принесли в Московщину. Наші монахи закладали в Московщині монастирі зі школами при них, ясна річ, навчали там староукраїнською мовою. Так ця мова поширилася там серед вищих верств та адміністрації, тим більш, що вищі верстви та адміністрація були українського походження.
Прийшла татарська влада. Татарська мова була без порівняння бідніша за староукраїнську, але далеко багатша за фінську. Політична влада була татарська; по всій Московщині стояли татарські залоги, провідна верства і низи масово женилися з татарами — все це висувало татарську мову на панівну державну мову в Московщині. Легко уявити собі, якою мовою говорили діти татаро–московських мішаних подруж. Фіно–татарська мова з якоюсь домішкою старо–української мала всі вигляди стати державною мовою Московщини, а значить, і мовою теперішніх москвинів. На перешкоді цьому процесові стала Церква (вона була в руках українців). Богослужба, навчання в монастирських школах лишилися в староукраїнській мові. Були би татари накинули москвинам іслам (а це вони могли зробити дуже легко) та замкнули монастирі, то мали б ми нині на північному сході Европи нову азійську, магометанську націю, що говорила б фіно–татарською мовою.