Їсти. Потреба, бажання, одержимість
- Автор: Росси Паоло
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-92-2
- Переводчик: Любовь Котляр
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Їсти. Потреба, бажання, одержимість». Краткое содержание книги:
Якщо ви не чули досі про смак №5 — «умамі», то це не означає, що ви його ще не пізнали. Те, що ми з вами називаємо смаком, є формою чуттів, яка управляється окремою системою чуттів і яка лежить в основі смакових відчуттів, як-от: солодке, солоне, кисле та гірке (та інших, у яких немає назв). Але, як стверджує автор книжки, існує ще ціла низка відчуттів, притаманних ротові та носові, які не можна віднести ні до смаків, ані до запахів. Чи є правдою те, що колись їжа була «натуральною», що те, чим харчувалися наші діди та прадіди, було «справжнім» і «смачнішим»? Автор шукає і знаходить відповіді на безліч питань і розвінчує небезпечні міфи масової культури, адже він десятиліттями досліджував історію ідей та культур, тож його надзвичайно цікаві й неординарні міркування на (для когось) буденну тему споживання їжі — голод та ожиріння, піст і святість, їжа як манія, глобалізація й апокаліпсис, «натуральна» та «ненатуральна» їжа, анорексія, фобії, мода — дадуть змогу подивитися на історію цивілізації під іншим кутом, стануть одкровенням і справжнім відкриттям для великого кола читачів.
ISBN 978-617-7192-92-2 (Видавництво Анетти Антоненко)
ISBN 978-966-521-713-8 (Ніка-Центр)
© 2011 by Società editrice il Mulino, Bologna
© Переклад. Любов Котляр, 2018
© «Видавництво Анетти Антоненко», 2018
© «Ніка-Центр», 2018
У газеті «la Repubblica» від 1 червня 2005 року було надруковано статтю Альберто Флореса д’Аркаіса під назвою «Ана, муза анорексії, ловить у сіті підлітків у США» (Ana, musa dell’anoressia, che irretisce le adolescenti Usa), що зайняла цілих чотири колонки. В ній розповідається про те, що 40 відсотків підлітків, які мають проблеми з харчуванням, принаймні раз відвідували сайти, присвячені Ані. Ана — це скорочена назва, яка походить від «анорексії», що в наші дні поширюється як нова мода. Розпізнавальною ознакою належності до спільноти Ани є шкіряний браслет червоного кольору, на якому зображено прив’язаного мотузкою метелика, його вартість коливається від 3 до 20 доларів. В інтернеті можна знайти купу сайтів, на яких даються поради, як схуднути, як викликати в себе нудоту, щоб не гладшати; ці сайти підтримують у підлітків інтерес до Ани, дають їм можливість спілкуватися між собою. Там є навіть поділ на етнічні групи: для чорношкірих, латинос і т. п.
З огляду на цю ситуацію постає питання: у цьому разі ми маємо справу з пропагандою на користь патологічної форми чи йдеться про давнє вихваляння голодування, посту та худорби як синонімів мудрості та святості, притаманних східним філософіям, зокрема індуським? Чи також про християнський ідеал поміркованості, що доходить крайніх стадій? Святості, що ґрунтується на відмові від тіла — джерела спокуси та інструменту гріха? Чи це образ (дуже давній) посту як очищення? Гадаю, що відповідь на всі ці запитання може бути лише негативною. Хвороба, яка пов’язана з певними правилами поведінки, а отже — посередньо, — з філософією та життєвою позицією, віруваннями та звичаями, через це не втрачає своєї природи як особливого патологічного стану, аж поки не перетворюється на щось таке, яке розпізнати вдається вже краще.
Пошук в інтернеті, навіть здійснений нашвидкуруч, дає приголомшливі результати: через кількість сайтів, розмаїття їхніх назв, протилежні оцінки самого явища на цих сайтах (яке шириться дуже швидкими темпами), а також через той факт, що існують сайти, які на перший погляд видаються на користь Ани, але в дійсності спрямовані проти неї, призначені для того, щоб боротися з цим явищем або зменшити його вплив. Серед назв тих сайтів, що створені на підтримку Ани (тут слід прийняти до уваги «прихований зміст», про який ішлося вище), знаходимо такі: «Товста як я», «Вразлива невинність», «Дім гріхів: до туалету, ніхто мене не зупинить», «Прагнення до бездоганності», «Порятунок через голодування», «Їжа — це зло» і т. д. Подібні сайти (багато з яких обмежуються одними лише назвами) об’єднують в єдину групу під загальною назвою Anorexia pride websites, тобто сайти анорексичної гордості.
«Цей сайт не ставить за мету підштовхнути вас до розладів із харчуванням. Це сайт для тих, у кого вже маються розлади з харчуванням і хто не має ані найменшого наміру звертатися до лікаря. Вам вже відома різниця між не мати апетиту і страждати на відсутність апетиту. Якщо ви шукаєте співчуття щодо вашого стану, то ви страждаєте на відсутність апетиту — анорексію; якщо ж ви прагнете поваги та захоплення вашим вибором життєвого стилю, то ви не маєте апетиту. Ті, хто страждає на анорексію, помирають, а ті, хто просто його не має, — ні»[152].
Ось такий уривок з одного з цих сайтів «за Ану» є спробою подати себе як носіїв певного політичного руху. Як стверджує Елеанор Тейлор, сайти на підтримку Ани виставляють осіб, хворих на анорексію, як пригнічену суспільну меншину, а саму хворобу — як форму життя або альтернативний стиль життя, як особливу форму протесту та супротиву[153]. З появою Ани підтвердився той факт, що
«багато з тих, хто мав проблеми з харчуванням, які можуть призвести до фатальних наслідків, об’єдналися в єдиний суспільний рух underground, який заохочує смерть від голоду. Цей рух у деяких випадках набуває форми заклику, дуже схожого на культ (has an almost cult-like appeal)».
152
www.ana-by-choice.com
153
www.sirc.org/articles/totally_in_control.shtml