Їсти. Потреба, бажання, одержимість
- Автор: Росси Паоло
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-92-2
- Переводчик: Любовь Котляр
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Їсти. Потреба, бажання, одержимість». Краткое содержание книги:
Якщо ви не чули досі про смак №5 — «умамі», то це не означає, що ви його ще не пізнали. Те, що ми з вами називаємо смаком, є формою чуттів, яка управляється окремою системою чуттів і яка лежить в основі смакових відчуттів, як-от: солодке, солоне, кисле та гірке (та інших, у яких немає назв). Але, як стверджує автор книжки, існує ще ціла низка відчуттів, притаманних ротові та носові, які не можна віднести ні до смаків, ані до запахів. Чи є правдою те, що колись їжа була «натуральною», що те, чим харчувалися наші діди та прадіди, було «справжнім» і «смачнішим»? Автор шукає і знаходить відповіді на безліч питань і розвінчує небезпечні міфи масової культури, адже він десятиліттями досліджував історію ідей та культур, тож його надзвичайно цікаві й неординарні міркування на (для когось) буденну тему споживання їжі — голод та ожиріння, піст і святість, їжа як манія, глобалізація й апокаліпсис, «натуральна» та «ненатуральна» їжа, анорексія, фобії, мода — дадуть змогу подивитися на історію цивілізації під іншим кутом, стануть одкровенням і справжнім відкриттям для великого кола читачів.
ISBN 978-617-7192-92-2 (Видавництво Анетти Антоненко)
ISBN 978-966-521-713-8 (Ніка-Центр)
© 2011 by Società editrice il Mulino, Bologna
© Переклад. Любов Котляр, 2018
© «Видавництво Анетти Антоненко», 2018
© «Ніка-Центр», 2018
Наприкінці слід сказати ще одне: все те, що ми називаємо словами «цивілізація» та «культура», почалося з того, що у певний момент наші далекі пращури вирішили не керуватися так званим — і в наш час так часто згадуваним — принципом обачності. Якби вони ним керувалися, то ми досі були б схожими на «мавп» з перших кадрів фільму «Космічна Одіссея 2001 року».
XVI. Мозок-ласун та ожиріння
Про харчування, нюх, смак, сприйняття запахів, смаків, задоволення від їжі, насичення, уподобання та відразу в їжі, нюхову пам’ять нейрофізіологи та науковці, що вивчають особливості функціонування головного мозку, за останні п’ятдесят чи шістдесят років дізналися багато такого, що раніше нам було невідомо. Як то кажуть: у цих напрямах було здійснено багато важливих відкриттів. Маємо відповіді — хоча й досить складні та плутані — на такі, здавалося б, повсякденні й прості питання: чому від перцю ми потіємо, а від м’яти відчуваємо свіжість? Чому діти віддають перевагу смаженій картоплі перед овочами? Чому так важко встояти перед спокусою з’їсти шоколад? У цьому розділі (вже в самій його назві, де згадується «Мозок-ласун» — так називається книжка відомого вченого-невролога Андре Голлея, опублікована в Парижі у 2006 році[139], перекладена італійською в 2009 році[140]) немає вочевидь нічого оригінального. Є лише спроба викласти у стислому вигляді загальні тенденції, а передусім дати зрозуміти, що та епоха, коли питаннями їжі та харчування займалися лише антропологи та психологи з університетськими дипломами, добігла кінця.
У 2004 році Нобелівську премію з фізіології та медицини присудили Лінді Бак (та Річардові Акселю) за дослідження нюхових рецепторів і організації системи органів нюху, що дозволяє розрізняти приємні та неприємні запахи. У світі нюхового сприйняття, яке раніше багатьом видавалося загадковим і мало вивченим, за останні тридцять чи сорок років вдалося виявити та розглянути багато таких фактів, які, поза сумнівом, помітно вплинуть на наше розуміння смаку, яке, як відомо, більше пов’язане з їжею, аніж з напоями. Нейрони нюху внутрішньої носової оболонки зазнають постійних змін навіть у дорослому віці людини. Через це система органів нюху здатна до навчання. В результаті лабораторних експериментів, проведених Ліндою Бак над мишами, було встановлено, що здатність розрізняти 10 тисяч запахів пояснюється наявністю особливого підвиду генів (до якого належать приблизно 1000 генів), що входять до складу відповідної кількості рецепторів. Ці рецептори розташовані у верхній частині внутрішньої носової оболонки й аналізують ті молекули, які потрапляють до носа у процесі дихання.
У царинах нейробіології, науки, що вивчає будову, функціонування, фізіологію та патологію нервової системи, тема нюхового сприйняття вийшла на новий рівень, досягнувши важливих результатів. Цей орган почуття, яким так довго зневажали, як зазначила К. Балтіні Роверсі,
«переживає фазу великого переоцінювання як з огляду на його функції (у соціальних і сексуальних стосунках, у стосунках мати–дитина, у процесі вибору їжі, відчутті довкілля і т. д.), так і в плані його ролі в емоційному забарвленні та створенні позитивного ставлення, від особистих стосунків і до закупівлі товарів у супермаркеті...»[141]
Можна сподіватися на те, що результати наукових досліджень, про які йшлося вище, по-перше, будуть корисними у пошуках шляхів лікування хвороби Альцгеймера; по-друге, зможуть слугувати гальмом для надмірної креативності тих сомельє, які, говорячи про олію, використовують епітети на кшталт «повітряна, випукла, заглиблена, коротка, екстрактна, жіночна, щільна, невизначена, недоведена, подовжена, масивна, в’язка, бурхлива, німа; олійна, припущена, сувора, присолена, затонована, напружена, легка, така, що вібрує, й така, що обволокує...»; і по-третє, й останнє, допоможуть підвищити рівень якості підготовки фахівців на тих курсах, які так полюбляють проводити в Італії для дегустаторів оливкової олії, вина, оцту, мінеральної води.
Те, що ми їмо, стверджує Андре Голлей, обирається серед дуже широкої гами можливих страв, відтак уживається, перетравлюється та засвоюється організмом. В основі кожної з цих операцій і процесів лежить певний біологічний механізм, а кожний механізм розроблявся та удосконалювався протягом неймовірно довгого процесу пристосування індивідуума до довкілля, що розпочався мільйони років до появи людиноподібних істот.
139
Paris, O. Jacob.
140
Torino, Bollati Boringhieri.
141
www.teatronaturale.it/articolo/1416.htlm (C. Baltini Roversi).