Зібрання творів
- Автор: Стус Василь
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Зібрання творів». Краткое содержание книги:
До цього зібрання творів увійшов практично весь творчий доробок унікального українського письменника.
Василь Стус – український поет-шістдесятник, майстер філософської, ліричної, а також сатиричної поезїї.
Новатор та експериментатор в сучасній українській поезії. Численні стилістичні прийоми верлібрів та рим увиразнюють поетику його віршів.
Вірші Стуса наповнені філософсько-експресивними образами шляху, долі, мотивами самотності і боротьби, смерті і осмислення призначення людини.
У багатьох поезіях також відображені внутрішні переживання автора після арешту та рефлексії щодо табірного існування. Є у нього і натурфілософські роздуми щодо краси світу, які поєднуються з життєствердними закликами до духовної боротьби.
За переконання щодо необхідності збереження й розвитку української культури зазнав репресій з боку радянської влади, його творчість була заборонена та частково знищена, а він сам був засуджений до тривалого перебування в місцях позбавлення волі, де й загинув.
Герой України посмертно.
Василь Стус – український поет-шістдесятник, майстер філософської, ліричної, а також сатиричної поезїї.
Новатор та експериментатор в сучасній українській поезії. Численні стилістичні прийоми верлібрів та рим увиразнюють поетику його віршів.
Вірші Стуса наповнені філософсько-експресивними образами шляху, долі, мотивами самотності і боротьби, смерті і осмислення призначення людини.
У багатьох поезіях також відображені внутрішні переживання автора після арешту та рефлексії щодо табірного існування. Є у нього і натурфілософські роздуми щодо краси світу, які поєднуються з життєствердними закликами до духовної боротьби.
За переконання щодо необхідності збереження й розвитку української культури зазнав репресій з боку радянської влади, його творчість була заборонена та частково знищена, а він сам був засуджений до тривалого перебування в місцях позбавлення волі, де й загинув.
Герой України посмертно.
Перейти на страницу:
2
На дальнім березі — високі тіні.
Високі сосни. І високий крик.
І полум'я промовистий язик
тріпоче полотном, палахкотіє
від жовтого до ярого і до
блакитно-синього. Стоять старцями
і остигають чорними серцями
високі тіні. Дивно-невідомі.
Ось Порив твій. Ось Розпач. Ось Сльоза.
Ось Меч. А це — Зневіра. Це — Завзяття.
А це твоє прочорнене Прокляття.
Воно зіп'ялося, щоб гримкотіти — завтра.
Стоять Пересторогою. Стоять
близ домовини — мов почесна варта.
Їх не минуть. Тож — не втікай, не варто.
Ще — кілька слів напутніх, як проклять.
Я наближаюсь. Я пливу. Я слухати
вас буду, предки. Говоріть мені,
чи задаремно розколовся гнівом,
чи задаремно забаглося вщухнути.
Кажіть мені. Я слухаю. Я весь
востаннє виважусь на спізнених порадах,
на нових кривдах і на ваших правдах.
Мені — нелегко. Таж і вам — невесело.
ДОДОМУ!
В ілюмінаторі
вже труби заводські
і терикони —
головою в хмари.
Аеродром!
Спалахують пожари
далеких домен.
Вже крила вечора
відлопотіли.
Замріли зорі.
День гойднувсь і згас.
А ти гориш,
ти твориш, вічно поривний,
о залізнобетонний
мій Донбас!
Йдем на посадку…
Спраглими грудьми
розкрилений
літак на землю падає.
Я скучив за тобою,
рідний мій,
моя важка,
моя вагома радосте.
* * *
Ми не перші, і не останні
Під розгойданим небом стали…
Ми добою до бурі поставлені
Лицями славними.
Як могутні дуби-запорожці,
Нам кремезними бути хочеться..
Молодий у борні не поточиться —
Молодий повен моці!
Лиш високого неба,
Тільки б льоту високого —
І спочину не треба,
Ані спокою.
Дружньо линути раді ми,
Занедбавши поради,
Проміж звичними правдами
До незвичної правди.
Юнь вируюча! Молодосте!
Нерозважний Ікаре!
Виростаєш ти гордістю,
Літами караною.
Хай не перші і не останні —
Та завзяттям серця насталені…
У міжзорря! До дальніх гаваней
Вирушаймо!
СВІТАНОК У ЛІСІ
Щось бризнуло попереду,
Наринуло і вдарило
У груди подорожнього.
Заледве голубим струмком
Бринів поранок між дерев,
А зараз повінь зринула
І ліс заворожила.
І солов'ї, по горло в ніч
Загорнені, почувши шум
Світання, захлинаються,
аж згіркло в горлі.
Бреде в ранковій синяві
Світанний гомін. Дерева
Стоять, мов коні, що прядуть
Сполохано ушима.
Їх вітер скоро осідла,
І довгі поводи напне,
І пустить чвалом. Зустрічать
До себе сонце в гості.
* * *
Захмелів землею дуб,
Захмелів коньячним духом,
Почорнівши од натуги,
Золотавіє од дум.
Запорожець — нелинь-дуб
Край борів отаборився.
Дідьком гнаний, вітер нісся,
Шарпав крону, в дупла дув.
Дуб, важкий, неначе дзвін,
Облітає у дзвіночках.
Тільки мало дня і ночі,
Щоби видзвонився він.
Мало років і століть,
Мало зим і хуги мало,
Аби геть пооблітало
Листя із козацьких віть.
Мало років і століть,
І зичливості, і злості.
Він стоїть, простоволосий!
Вітер дме, а він стоїть.
Вітер дме, а він стоїть.
І пірнувши, наче в віру,
В небі горнім, в небі зірнім,
Як вогонь палахкотить.
Наче сонце ще до дня
Свого вершника пускає.
Золота корона сяє.
Тільки — вершник — без коня.
Синій коню! Долинай.
Тільки скоро! Долинай.
Бачиш — поруб? Долинай.
На сю пору.
Перейти на страницу: