Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Прочая поэзия » Зібрання творів
Зібрання творів - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Зібрання творів

Электронная книга - «Зібрання творів». Краткое содержание книги:

До цього зібрання творів увійшов практично весь творчий доробок унікального українського письменника.
Василь Стус – український поет-шістдесятник, майстер філософської, ліричної, а також сатиричної поезїї.
Новатор та експериментатор в сучасній українській поезії. Численні стилістичні прийоми верлібрів та рим увиразнюють поетику його віршів.
Вірші Стуса наповнені філософсько-експресивними образами шляху, долі, мотивами самотності і боротьби, смерті і осмислення призначення людини.
У багатьох поезіях також  відображені внутрішні переживання автора після арешту та рефлексії щодо табірного існування. Є у нього і натурфілософські роздуми щодо краси світу, які поєднуються з життєствердними закликами до духовної боротьби.
За переконання щодо необхідності збереження й розвитку української культури зазнав репресій з боку радянської влади, його творчість була заборонена та частково знищена, а він сам був засуджений до тривалого перебування в місцях позбавлення волі, де й загинув.
Герой України посмертно.
1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 36
Перейти на страницу:

IX. 1964

* * *
О що то — єдність душ? О що то — щирість? Довіра? Приязнь? Що то є любов? То рівновага звички. Скам'яніле здивовання, подовжене в віки. … і тільки те? а вглибленння чуття? а самороздаровування — замість самозбереження? а крик добра — ці щедрі іскри самопрозрівання? хіба ж це тільки проблиски німі духовностей, посивілих з печалі? аж ні? кажи — аж ні? Кажи — занадто ми передовіряємо себе тому, чому наймення ще немає, але яке вже суть значить свою на помежів'ї шалу? але ж правда? Подумалося — спокій задубів, замерз — і, як чавун, ані прогнеться, (твердиня віри, мовити б). А ми — кладем свої немудрі головоньки і тішимося. Неба доброта не поминає нас. Не поминає. А скажеш — син і вірю: син! А смерк — біля воріт, з-за рогу ледь прогляне — і голову до узголів'я гну, і гнусь душею, поглядом, губами туди, де, ніби глечик молока, синок колишеться в своїй колисці, скидаючись вві сні… Що од століть — то пам'яті спрагнілий язичок: увічненим піти. Щоб залишити себе для проб. Для ролі, за життя не виконаної. Задля бажань — ще не згармонійовані чуття помножити на завтра і позавтра, аби хай не собою, то нащадком експерименти вивершити літ (пізнання меж, які нас віддаляли од себе). О наломи гіркоти, що трудять груди! Ти — недолюдина, хтось вигадав лиш час — задля покут, щоб скверну німоти зітерши з уст, лиш причаститися первоглагола, котрий не може вгамувати спраги поздовжньої, як прямовисний лет, котрий вже не жалить, а тільки вабить, а тільки врочить — втраченим початком, сподіваним кінцем. Ти варіант. Невчасний гість. З запізненням зустрів тебе твій вік. А ти прийшов зарання, і, доростаючи, лиш серцем покривив. І чим ти став? І чим ти можеш стати? …хіба ти не один? не сам один? не сам як перст? як вишнє нарікання? протистояння — завжди заважке. В нім спарено зненависть і кохання. О що то — єдність душ? Нестерпний простір, заломлений, мов горло, у віки. Але — ти не жахайся. Спи спокійно. Синок крізь сон скидається. 1 спи спокійно. Чистота твого чола така потрібна в пів на третю ранку.
* * *

Вінцасові К.

Холоднозорий присмерк приуральський зростав. Мороз ладнав органні труби, і сосни справжніми і знаними здавались, як провінційний театральний зал, де стільки лживих рухів диригента, де стільки нот і профілів фальшивих, але ніщо не може заглушити холоднозору і сувору вись Йогана Себастьяна. Ніч росла, і я на ній зростав. Гули вітри, тріщав мороз. Гули вітри. Тріщали покляклі віти у ялин. Частина безсонно кліпала одним червоним оком електролампи. Сновигав днювальний, ламаючи свій сон під чобітьми. Тріщав мороз… Каптьорка. Медсанбат. І до убогої аптечки — Вінцас, наш батальйонний фельдшер, до реєстру дописаний — поміж бинтів і спирту, пірамідону, йоду, формідрону, мовчазний і врочистий, наче бинт. Тріщав мороз. А він, ввімкнувши лампи, зшалілий, сновигав між довгих тіней, як скалків власної сухої туги, й рефлектори на стіну наставляв, де оживав на полотні фламандський пейзаж. Солдатська збіднена палітра темнішала в литовській ностальгії, і в Вінцаса — освітлену мішень — Чурльоніс поціляв голками сосон, йдучи гравюрним лісом. — Говори,— мене просив він, — говори! І мова про Вільнюс, про Тараса, про Вільняле і Саломею тихо жебоніла, струмка тоненько жебоніла шпара, похмурий розважаючи пейзаж. А він, як бог, затиснений між стін, у герметичну схований каптьорку, незграбно простягав колючі руки, де півметрова Вілія пливла. — Розповідай, — просив він, — про Тараса… Підводив стелю Гедимінів зойк, зростаючи під зорі. Шамотів колючий ліс Чурльоніса за вікнами та узбережна «Лєтува» шуміла. — Так та не так! — Він кидав свого пензля, грів інгалятор, підступав, відходив, і знову йшов, мовчазний, ув атаку на Рюїсдалем зміцнений бар'єр. — Тайга уральська — до Литви моєї болюче схожа. Оренбург. Шевченко. І стільки тут у мене земляків — аж до Печори. Справді бо — Вітчизна. Заснеш — і волохаті, як клубки, намотані віками, глухо бродять плоскінні сни. І в горлі волохатіє. Розповідай. Розповідай. Кажи ж!
1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 36
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)