Конституційне право України
- Автор: Годованець Володимир
- Год: 2001
- Язык: украинский
- Жанр: право
Электронная книга - «Конституційне право України». Краткое содержание книги:
Для студентів і всіх, хто цікавиться питаннями конституціоналізму.
Розрізняють регулятивні та охоронні конституційно-правові норми. Регулятивні норми можуть бути зобов’язальними (які встановлюють обов’язок особи вчинити певні позитивні дії), заборонними (які зобов’язують утримуватися від учинення тих чи інших дій) та вповноважувальними (які дають права на здійснення тих чи інших позитивних дій).
За мірою визначеності конституційно-правові норми бувають:
абсолютно визначеними, імперативними, які передбачають лише такий і тільки такий варіант поведінки (приміром, обрання Президента України народом України на основі загального, рівного та прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років);
відносно визначеними, які передбачають певну свободу вибору.
Відносно визначені норми поділяють на ситуаційні, факультативні, диспозитивні. Ситуаційні норми дають можливість вирішувати питання залежно від конкретних ситуацій, що складаються в процесі здійснення влади народом України. Факультативні норми поряд з основним варіантом передбачають факультативний. Диспозитивні норми надають право обрання варіанта поведінки на власний розсуд, якщо на це в законі немає конкретної заборони.
За сферою дії ці норми бувають загальні та локальні; за тривалістю дії — постійні та тимчасові. їх можна класифікувати також за органами, що видають нормативні акти. Розрізняють норми, видані Верховною Радою України, Президентом України, органами місцевого самоврядування.
Конституційно-правові норми можна поділяти також за їх юридичною силою.
Одним із найважливіших у теорії конституційного права є питання конституційних відносин. Виявлення характеру таких відносин, їх змісту та особливостей дає змогу відмежувати конституційне право від інших галузей права, розкрити його функціональне призначення.
Конституційні відносини є результатом дії конституційно- правових норм, хоча це зовсім не означає, що такі відносини виникають безпосередньо з цих норм: основою їх виникнення є безпосередня практична діяльність суб’єктів конституційного права.
Конституційно-правовими називають суспільні відносини, урегульовані конституційно-правовими нормами. Суб’єкти таких відносин наділяються взаємними правами та обов’язками згідно з приписом конституційно-правової норми.
Найхарактернішими ознаками конституційно-правових відносин є такі:
це найбільш суттєві суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення влади народом України (решта суспільних відносин підпорядковані конституційним);
це різновид політико-правових відносин; основним предметом їх регулювання є політика, тобто та сфера життєдіяльності суспільства, яка пов’язана з державною владою, з боротьбою різних політичних партій і соціальних груп за завоювання та здійснення влади. Звідси їх особливий імперативний характер, провідна роль у системі правових відносин. Вони визначають зміст інших відносин, функціональне призначення яких — забезпечити суверенітет народу України;
їм властиве особливе коло суб’єктів, головною ознакою яких є реалізація державно-владних повноважень в основному шляхом нав’язування своєї волі. Це, однак, не виключає можливості існування суб’єктів, які діють на паритетних, рівноправних засадах;
для них характерний особливий спосіб реалізації прав і обов’язків учасників відносин. В одних випадках такі права та обов’язки реалізуються безпосередньо в даному відношенні, в інших — через норми інших галузей права, які їх конкретизують. Такі норми характерні як для Конституції України, так і для інших джерел конституційного права;
вони виникають і реалізуються у сфері власне державної діяльності як такої. Така діяльність є основною формою вияву повновладдя народу України, що органічно поєднує в собі інститути безпосередньої демократії та діяльності представницьких органів влади.
Конституційно-правові відносини найчастіше класифікують за їх суб’єктами. Розрізняють суб’єкти конституційного права та суб’єкти конституційно-правових відносин.
Суб’єкт конституційного права — це встановлений конституційно-правовими нормами адресат (носій), який може мати юридичні права та нести відповідні обов’язки. Він має конституційно-правову правоздатність або дієздатність.
Правоздатність — це здатність фізичної (юридичної) особи бути носієм громадянських прав і обов’язків, які допускаються правом даної країни. Дієздатність громадянина (юридичної особи) — це його здатність своїми діями набувати та здійснювати громадянські права, створювати для себе громадянські обов’язки й виконувати їх.
Суб’єкт конституційно-правових відносин реалізує в них свою конституційно-правову правоздатність. У конституційно-правових відносинах беруть участь різні суб’єкти; це обумовлено багатством змісту таких відносин. Вони мають багато спільного із суб’єктами інших відносин: певний статус, відповідну право- дієздатність, механізм реалізації своїх повноважень тощо. Разом з тим їм притаманний ряд специфічних ознак, які виокремлюють їх із системи інших суб’єктів, визначають їх місце та роль у сфері суспільних відносин. Це обумовлено змістом і значенням таких відносин: вони є відносинами влади, тому їх суб’єкти займають особливе місце з огляду на те, що вони здійснюють таку владу, наділені винятковими повноваженнями, їх дії та вчинки в переважній більшості мають владно- імперативний характер.
Специфіка деяких суб’єктів цих відносин полягає в тому, що вони є учасниками лише конституційно-правових відносин і не можуть бути суб’єктами інших правових відносин (це стосується, наприклад, територіальних утворень). Переважна ж більшість суб’єктів є учасниками як конституційно-правових, так і інших відносин, причому стрижнем статусу цих суб’єктів є конституційно-правовий статус.
Суб’єктами конституційно-правових відносин є:
український народ як сукупність громадян різних національностей, якому належить уся повнота влади на території держави, корінні народи й національні меншини;
громадяни України, особи без громадянства, біженці;
Українська держава (Україна як держава);
органи державної влади України;
народні депутати та посадові й службові особи;
політичні партії та громадські організації;
територіальні громади, органи та інші суб’єкти місцевого самоврядування;
адміністративно-територіальні одиниці, передбачені Конституцією й законами України;