Конституційне право України

Сутність, структурні та функціональні особливості методу конституційного регулювання визначаються характером і специфікою предмета регулювання.

За допомогою методу конституційного регулювання закріплюються не всі, а найголовніші, кардинальні принципи й положення, які визначають зміст і основні напрями розвитку суспільства.

Характерна особливість цього методу — максимально високий юридичний рівень. Відносини, що виникають і діють у процесі здійснення основ повновладдя народу України, на найвищому законодавчому рівні закріплюються Конституцією України. Безпосереднє закріплення — визначальний спосіб у галузі конституційного права України.

Після способу безпосереднього конституційного нормозакріплення найбільшого поширення в конституційному праві набули й такі способи правового регулювання, як позитивні зобов’язання, дозвіл, заборона, регламентування структури тощо.

У конституційному праві переважають прийоми імперативного, централізованого регулювання, за якого відносини між суб’єктами права ґрунтуються на засадах субординації, тобто підпорядкування одного суб’єкта іншому. Тому поведінка суб’єктів конституційного права строго програмується, а їхні права чітко й однозначно визначені.

Однією з особливостей методу конституційного регулювання є його установчий характер. У суспільстві є багато відносин, які потребують первинного правового впливу, тобто регулюються «вперше».

Метод конституційного регулювання має універсальний характер. Його дія в більшості випадків поширюється на всі сфери життєдіяльності, у той час як норми інших галузей регламентують конкретні сторони суспільного життя. Конституційне регулювання впливає на всі галузі національної правової системи.

Специфічною рисою методу є поєднання безпосереднього, прямого регулювання суспільних відносин нормами конституційного права з непрямою (опосередкованою) дією всієї Конституції, її інститутів і окремих норм.

Поєднання стабільності й динамізму — одна зі специфічних ознак методу конституційного регулювання.

3 одного боку, конституція — це надзвичайно постійний, стійкий політико-правовий документ, з іншого — вона не може не враховувати розвиток суспільних відносин. Має бути раціональне співвідношення між стабільністю та динамізмом конституції.

Таким чином, конституційний метод правового регулювання є однією з найважливіших кваліфікаційних ознак, які виокремлюють конституційне право в самостійну ланку правової системи України.

Розглянемо поняття системи конституційного права. У загальному вигляді її можна уявити як своєрідне утворення, що складається з трьох відносно самостійних, але надзвичайно тісно пов’язаних блоків: принципів конституційного права, його інститутів і норм.

Принципи конституційного права — це фундаментальні засади, в яких утілюються сутність і політико-правове призначення цієї галузі права та її основного джерела — Конституції України. Це своєрідний каркас, який складає основу конституційного права, об’єднує його в єдине ціле, визначає його характер і динамічну спрямованість.

Інститут права — це сукупність норм права, які регулюють певне коло однорідних, однопорядкових суспільних відносин і утворюють однорідну групу. Це стосується й інституту конституційного права, норми якого відзначаються певною автономністю, відносною самостійністю правового регулювання. Розрізняють галузеві та міжгалузеві інститути права. Так, галузевими інститутами конституційного права є інститути представницьких органів, громадянства, територіального устрою, місцевого самоврядування тощо, міжгалузевим — інститут власності.

Інститути конституційного права розрізняють за змістом, структурою, методами й завданнями правового регулювання. Серед них є надінститути, які охоплюють значне коло суспільних відносин і включають до свого складу ряд інших інститутів (підінститутів), котрі, у свою чергу, можуть мати дрібніші структурні підрозділи. Такими надінститутами можна вважати інститути влади народу, державного суверенітету, державної влади тощо.

Таким чином, інститут конституційного права — це функціонально відокремлена, внутрішньо стабільна підсистема взаємопов’язаних правових норм. Це — головний підрозділ конституційної галузі права, що є системою інститутів права й охоплює декілька різновидів правовідносин, однорідних за змістом і методами правового впливу.

Інститути конституційного права у сукупності утворюють чітку систему, яка є основою Конституції України. Вони розташовані в певному порядку й усі включені до тексту Конституції. Загальне уявлення про систему цих інститутів дає зміст Конституції, де відбито інститути загальних засад конституційного ладу, прав і свобод людини та громадянина, прямого народовладдя, законодавчої, виконавчої та судової влад, територіального устрою, місцевого самоврядування, а також інститут, що визначає порядок змін і доповнень до Конституції.