Конституційне право України
- Автор: Годованець Володимир
- Год: 2001
- Язык: украинский
- Жанр: право
Электронная книга - «Конституційне право України». Краткое содержание книги:
Для студентів і всіх, хто цікавиться питаннями конституціоналізму.
Конституція — категорія політична. її норми безпосередньо пов’язані з політикою держави; у конституції закріплюються основні засади політики держави та суспільства.
Конституції притаманна велика єднальна сила щодо охоплення всіх верств населення, усіх політичних сил процесом досягнення порозуміння в суспільстві.
У конституційному праві розрізняють фактичну та юридичну конституцію.
Фактична конституція — це реальний наявний суспільний устрій (конституційний лад), основу якого складають ті об’єктивні відносини, які визначають найсуттєвіші економічні, політичні, соціальні та інші характеристики суспільства. Іншими словами, фактичну конституцію складають економічна, політична та соціальна основи суспільства, які органічно взаємопов’язані між собою.
Фактична конституція існує в будь-якому (у тому числі безкласовому) суспільстві й незалежно від того, знайшла вона своє юридичне закріплення чи ні.
Юридична конституція є офіційним визнанням фактичного стану речей, засобом правового впорядкування реальних суспільних відносин.
Фактична та юридична конституції — цілком самостійні явища, й ототожнювати їх не можна. Проте юридичну конституцію можна вважати похідною від фактичної.
Фактична конституція зазвичай випереджає в часі юридичну. Свідченням того є стан справ в Україні періоду 1991–1996 рр. Юридична конституція України від 1978 р. зі змінами й доповненнями, внесеними в зазначені строки, значно відставала від фактичної конституції, була гальмом розвитку основоположних суспільних відносин. Тому приведення юридичної конституції у відповідність до фактичної була першочерговим завданням конституційного будівництва.
Фактична конституція визначає структурні та функціональні характеристики юридичної конституції, головними з яких є реальність і відповідність фактичним конституційним відносинам, без чого конституція стає фіктивною. Якщо фактична та юридична конституції збігаються, то конституційна система є реальною, якщо ж вони не збігаються, існують самі по собі, то конституційна система є фіктивною, нереальною.
Розбіжність між фактичною та юридичною конституціями може існувати в будь-якій країні. І це природно, оскільки певна їх розбіжність запрограмована самим розвитком конституції. Однак у країнах розвиненого конституціоналізму така розбіжність недовговічна: юридична конституція вчасно приводиться у відповідність з фактичною. Це стабілізує суспільні відносини, упорядковує їх у відповідності до цілей і завдань конституційно-правового регулювання.
Розрив між фактичною та юридичною конституціями свідчить про те, що частина норм юридичної конституції стала фіктивною, тобто не відповідає реальній дійсності. Такий стан негативно впливає на суспільні відносини, дестабілізує правову систему, робить її малоефективною. Тому виникає необхідність або привести юридичну конституцію у відповідність до реальної дійсності, або, навпаки, привести суспільні відносини, що фактично існують, у відповідність до конституції.
У юридичній науці досліджують формальну та матеріальну конституції.
Формальна конституція являє собою закон або кілька законів. Такою була конституція Австро-Угорщини 1867 р., такими є нині конституція Швеції (складається з трьох конституційних актів), конституція Фінляндії (складається з чотирьох органічних законів).
Матеріальна конституція складається з великої кількості писаних нормативних актів і конституційних звичаїв (такою є конституція Великої Британії).
Важливим для вивчення конституційного права є усвідомлення юридичних властивостей конституції. Відзначимо серед них такі:
конституція — це насамперед закон, акт виняткової ваги та виняткового значення;
конституції притаманне юридичне верховенство, найвища юридична сила порівняно з іншими правовими актами. Жоден правовий акт не може бути вищим за конституцію;
конституція є основою, базою правової системи країни, її законодавства. Поточне законодавство розвиває й розгортає конституційні приписи, деталізує їх;
конституції властивий особливий порядок її прийняття та зміни, який зазвичай міститься в ній;
наявність досить складного механізму реалізації конституції, оскільки її дія відбувається на двох рівнях: реалізації конституції в цілому та конституційних норм.
До основних рис конституції необхідно віднести:
основоположний характер, оскільки предметом конституційного регулювання є фундаментальні, найважливіші політико-правові, суспільні відносини, які визначають «обличчя» суспільства;
народний характер, який полягає в тому, що конституція виражає інтереси народу та покликана служити йому;
реальний характер, тобто відповідність суспільним відносинам, які фактично склалися;
стабільний характер.
Сутність конституції виявляється в її функціях, зумовлених її змістом, роллю щодо регулювання суспільних відносин і задоволення соціальних потреб. Вони відображають її вплив на суспільні відносини, зокрема напрями чи способи цього впливу.
Функції конституції поширюються на всі сфери суспільного життя, на ті суспільні відносини, які охоплені її дією. Вони мають багато спільного з основними функціями права і базуються на них.
Функції конституції поділяють на соціальні, або об’єктні, та нормативно-правові, або технологічні. Соціальні (об’єктні) функції — це насамперед політична, економічна, ідеологічна (культурна) та ін.; нормативно-правові (технологічні) — це установча, правотворча, охоронна (правоохоронна), інтегративна, системотворча та ін.
Політична функція конституції полягає в тому, що вона формує найактивніше, найістотніше в політиці: належність влади в країні, внутрішню та зовнішню політику, державний лад. Саме конституція закріплює інтереси й волю народу, його державний і національний суверенітет на найвищому законодавчому рівні. Саме в конституції визначені правила політичної боротьби, взаємовідносини між політичними партіями й іншими політизованими об’єднаннями громадян з приводу завоювання, використання та утримання влади.
Зміст економічної функції полягає в тому, що конституція фіксує основоположні суспільні відносини, які складають економічний лад (економічну систему) суспільства, базу, на якій функціонують усі інші інститути. Закріплення в конституції фундаменту суспільства, різноманітних форм власності створює необхідні умови для реалізації економічної політики країни, успішного функціонування її господарського механізму.