Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Современная русская и зарубежная проза » Таємниче полум'я цариці Лоани
Таємниче полум'я цариці Лоани - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Таємниче полум'я цариці Лоани

Электронная книга - «Таємниче полум'я цариці Лоани». Краткое содержание книги:

«Людей нагородили пам’яттю як тимчасовим напівзасобом, затичкою, бо для них час спливає дуже стрімко і що минуло — те минуло без вороття. А я мав привілею смакувати все з самого початку...» — так каже про себе Джамбатиста Бодоні на прізвисько Ямбо, шістдесятирічній букініст з Мілана. Він утрачає пам’ять після інсульту, не може згадати свою родину, минуле і навіть власне ім’я, та при цьому пам’ятає все, що колись читав. Щоб знайти втрачене минуле, Ямбо їде до маєтку, де проминуло його дитинство. Він шукає себе самого серед старих газет та книг, дитячих журналів та коміксів, та йому не вдається повернути спогади. Ямбо вже готовий припинити пошуки, та тут він знаходить... Але не будемо розкривати всіх таємниць, читач має розкрити їх сам, дійти до кінця, як, урешті-решт, дійшов до кінця Ямбо...
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 97
Перейти на страницу:

Я розплющив очі. Побіля мене стояла пані. Вже не молодиця, на око десь п’ятдесят з гаком, коло очей усіяно дрібними зморщечками, але обличчя її було сяйливим і ще вабило погляд. Ледь посріблене волосся: так, лише кілька пасом, посвітлілих неначе навмисно. Грайливе кокетування: я не хочу, аби мене вважали дівчиною, але для своїх років я ще добре тримаю марку. Вона була гарна, та, певно, замолоду була просто красунечка. Жінка гладила мені чоло.

— Ямбо, — мовила.

— А це ще хто?

— Ти — Ямбо, так тебе ми всі називаємо. А я — Паола, твоя дружина. Вгадав?

— Ні, пані, вибач... Паоло. Мені щиро жаль. Лікар, певно, тобі вже все розповів.

— Так, розповів. Сказав, що ти не пригадуєш нічого зі свого життя, натомість чудово орієнтуєшся у життях інших. Отож, позаяк я належу до твого особистого досвіду, ти, любий мій Ямбо, забув, що ми одружені вже більш як тридцять років. Маємо дві доці, Карлу і Ніколетту, і трійко дивовижних онучків. Карла рано вийшла заміж і народила двійко діточок. Маленькому Алессандро вже п’ять, а Луці — три. І Джінджіо, тобто Джінджіокомо, синові Ніколетти, теж три рочки. Ти завжди звав їх «двоюрідні близнятка». Ти був... тобто, звичайно, ще будеш фантастичним дідом. І батьком був пречудовим.

— А чоловіком, теє, чоловіком я теж був нівроку?

Паола звела очі до неба.

— Агов, ми ще на цьому світі, хіба ні? Та, скажімо, за три десятки років у шлюбі були і злети, і падіння. Але всі завжди вважали тебе добрим чоловіком.

— Сьогодні вранці, вчора, десять літ тому[38] я у дзеркалі бачив таке опудало.

— З огляду на те, що з тобою трапилося, це — найменше лихо. Ти був, ти і досі є принадним чоловіком, твоя усмішка вражає з першого пострілу, і дехто перед нею таки не встояв. Ти сам казав, що можна противитися чому завгодно, окрім спокус.

— Пробач мені.

— Так само вибачалися ті, що запустили «розумні» ракети на Багдад, а потім ґречно просилися за те, що згубили цивільних.

— Куди, на Багдад? Не пригадаю такого у «Тисячі й одній ночі».

— Була війна у Затоці, наразі вона вже скінчилася, а може, й ні. Ірак удерся до Кувейту, а західні країни почали за Кувейт уступатися. Ти що, анічогісінько не пам’ятаєш?

— Лікар казав, що епізодична пам’ять, та, що у мене вирубилася, пов’язана з емоціями. Ймовірно, бомбування Багдада мене неабияк схвилювало.

— Ще б пак. Ти завжди був переконаним прихильником миру, і ці події тебе добряче підкосили. Дві сотні років тому Мен де Біран[39] виділив три види пам’яті: ідейна, почуттєва і пам’ять на звички. Ти пам’ятаєш ідеї та звички, але не спроможний згадати відчуття — те, що було тобі найдорожче.

— Звідки ти знаєш стільки цікавинок?

— За освітою я психолог. Та зажди хвильку. Ти сказав, що твоя пам’ять «вирубилася». Звідки ж тобі відомий цей вислів?

— Бо так кажуть.

— Звісно, але так кажуть про фліппер, китайський більярд, а ти дурієш, тобто дурів через той фліппер, як мала дитина.

— Я знаю, що таке фліппер, але гадки не маю, хто я, тямиш? У Паданській низовині тумани. До речі, ми зараз де?

— У Паданській низовині. Ми мешкаємо в Мілані, і за ясної днини з вікон нашого дому видніється туман у парку. Ти мешкаєш у Мілані, ти — букініст і маєш букіністичну крамничку.

— Наді мною висить прокляття фараона Тутанхамона. Мало, що маю прізвище Бодоні, та до всього ще й охрестили Джамбатіста. Звісно, по-іншому і бути не могло.

— Припини, все склалося якнайліпше. Поміж антикварів тебе поважають. Певна річ, ми не мільярдери, але живемо гідним життям. З моєю допомогою ти помалу одужаєш. Святий Боже, як згадаю, що ти міг би більше й не прокинутись, а ці лікарі — справжні чаклуни, з того світу тебе витягли. Любий, можна я привітаю тебе з поверненням? Видається, що ти бачиш мене вперше в житті. Та гаразд, якби я тебе зараз зустріла вперше, я б усе одно стала тобі за дружину. То як, згода?

— Ти така ласкава. Ти мені потрібна. Ти ж бо єдина людина, яка може розповісти мені, чим я жив останні тридцять років.

— Власне, тридцять п’ять. Ми познайомилися в Туринському університеті. Ти вже випускався, а я була наївною першокурсницею, що заблукала коридорами Палаццо Кампанья. Я спитала, де розташована якась аудиторія, а ти миттю вчепився і заволодів серцем беззахисної ліцеїстки. Потім одне за інше, я була ще надто юна, а пізніше ти три роки жив за кордоном. Ми зійшлися, гадаючи, що на випробний термін, а скінчилося тим, що я завагітніла, і ти, як чесний джентльмен, зі мною побрався. Ой, вибач, забула, ми були разом ще й тому, що насправді шалено кохали одне одного, і тому, що тобі кортіло стати татусем. Тримайся, татусю, я змушу тебе згадати все до цяточки, от побачиш.

— Гаразд, якщо лишень це не змова і моє ім’я насправді не Фелічіно Ґрімальделлі[40], я не ведмежатник, і ви з Ґратароло мені тут не возите попа в решеті. Хіба я знаю, може, ви агенти таємних служб і маєте на меті створити мені нову особистість, щоб послати шпигувати по той бік Берлінської стіни, як у «Досьє “Іпкресс”»[41]...

— Стіну давно знесли, а від Імперії Рад лишилася сама згадка на папері.

— Святий Ісусе, опусти на мить очі долу і глянь, що вони виробляють. Гаразд, я пожартував. Вірю. А хто такий Брольо і який стосунок він має до страккіні?

— Який ще Брольо? Страккіні — це сорт м’якого сиру, так його називають у П’ємонті, а в Мілані він зветься крешенца. А чому ти згадав цей сир?

— Мені спало це на гадку, коли я чистив зуби. Зажди. Був колись такий художник — Брольо. Малював картини, але на такі заробітки не міг звести кінці з кінцями, та працювати не бажав, казав, що має нервовий розлад. Хоча, маю підозру, що то був привід, щоб сидіти на сестриній шиї. Врешті, друзі допомогли йому знайти роботу в якійсь сироварні, що робила і продавала сири. Щодня він проходив повз величезний штабель загорнених у напівпрозорий воскований папір сирних головок і не міг устояти перед спокусою через свій невроз (принаймні так він казав), тож одну по одній він давив головку за головкою, і страккіні хлюпаючи витікав з пакетів. Після того, як він зіпсував таким чином із сотню головок, чоловіка звільнили. «У всьому винен невроз», — виправдовувався він, стверджуючи, що чавити сир — чварк — було для нього некерованою звабою. На бога, Паоло, що ж це, коли не дитячі спогади! То я не втратив згадки про своє минуле?

Паола зайшлася реготом:

— Вибач, та мені це лише щойно спало на гадку. Звісно, цю сміхоту ти знав з дитинства. Але ти так часто розповідав її, що вона стала частиною твоїх бувальщин. Тож ти повсякчас смішив своїх покупців цією історією про сир страккіні і художника, а ті потім переповідали її іншим. На жаль, ти пригадав не особистий досвід, а звичайнісіньку історію, яку повторював багацько разів, перетворивши її на загальновідомий факт, щось на кшталт «Червоного капелюшка».

— Паоло, ти стаєш для мене незамінною. Я щасливий, що маю тебе за дружину. Дякую, що ти є, Паоло.

— Божечки, ще місяць тому ти б назвав такі слова «заяложеним паскудством із телесеріалу».

вернуться

38

«Учора, сьогодні, завтра» — фільм режисера Вітторіо де Сіка з Софі Лорен і Марчелло Мастроянні в головних ролях, знятий за новелами трьох найвідоміших італійських письменників — Едуардо де Філіппо, Альберто Моравія, Чезаре Дзаваттіні.

вернуться

39

Марі-Франсуа Мен де Біран (1766—1824) — французький мислитель і філософ-метафізик.

вернуться

40

Гра слів: італійською grimaldello — відмичка.

вернуться

41

Перший фільм із серії про ексцентричного шпигуна Гаррі Палмера, знятий у 1965 році.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 97
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)