![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
Сів навпроти. Подумав про те, що відпустив на тому березі коня, а зняту з нього збрую утопив у річці. Ще помислив, що з самого початку не думав повертатись.
О, яка непростима слабкість відійти нині, коли Ельберу потрібен кожен меч…
У нього буде погане переродження… Але, можливо, він переборе всі лиха і відкує себе заново. Якби тільки Вогнедан був поруч… Вогнедан…
Зараз він зустріне його в дубовім гаї пращурів. І друг простягне йому руку з тонкими пальцями музики. А поруч стоятиме батько Вартислав, і мама Ружена… І неньки Влада та Ясна підійдуть, сміючись, а потім прибіжать сестрички…
Воїслав вийняв з піхов «Язик Дракона». Обдивився клинок… Перев’язав його посередині шматком сорочки.
— Ти вбивав ворогів, — вимовив, — але зробив і багато зла. Обірви життя божевільного.
Тоді встав, підійшов до стіни, і впер меча в стіну. Лезо направив під серце.
— У мене немає навчителя…, - почав було, але потім вирішив, що слова цієї відхідної не личать божевільному. Постояв у нерішучості, тоді сказав жалібно:
— Але ж я таки воїн, Громовице… Ми теж твої діти, Вогонь Небес…
Помовчав хвилину і почав твердим голосом:
— А тому, хто впав у битві за рід свій, Громовиця піднесе води живої… І опиниться він у гаї дубовім… І там пребуде він час… І отримає тіло нове… І знову прибуде до роду… Я ось, Вогнедане… Я йду…
Він майже не відчув болю. І упав у росяні трави ницьма.
Чиїсь руки підхопили його біля самої землі. Сильні руки з тонкими пальцями воїна й музики.
— О, зовсім зле, — мовив знайомий голос, — тобі потрібно було залишитись і воювати… Ти поспішив на відпочинок, Воїславе…
— Моя провина, — озвався Веданг, не розплющуючи очей, — але ж, коли подальше життя несумісне з честю — то дозволяється.
— Ну що ж, — зітхнув Повелитель, — тоді тримайся, брате Воїславе… У Богів інший рахунок часу, і нам недовго відпочивати.
Воїслав нарешті розплющив очі і взяв друга за руку. Вогнедан усміхався, як в юності, і мав ніжне вродливе лице Принца Яблуневого Саду, але на його чолі багряною плямою проступав опік тавра.
— О, навіть тут…, - прошепотів Воїслав.
— Адже я є душею поневоленого Краю, — мовив Вогнедан спокійно, — останнім Повелителем, котрий пройшов посвяту голосом теплого вітру. Та ми проб’ємося, Воїславе, крізь ворожу лаву, і я знову вдягну Вінець Богорівних.
І Воїслав, дивлячись на спокійне лице друга, зрозумів, що інакше бути просто не може.
Лист Безіменного Укладача Сувою до Світляна-Мстислава, сина Повелителя Вогнедана.
… я можу лише сказати — о, надаремно…. Надаремно ви образили князя Влада і покинули Високий Замок разом з Воїрадом та Владигором. Князь Пард не є зрадником — у нього просто не зосталося вибору.
Двадцять років війни з обома Імперіями… Чорногору знекровлено. Але ще нічого не скінчено.
Те, що князь Влад допоміг моанцям розгромити ішторнійців, котрі прорвалися до Данаділу з його таки попусту, є військовою хитрістю, а не зрадою.
Ви є воїном, мій юний принце, але є війна і війна…
Ми надаремно втрачаємо людей і дивних… Нещодавно загинув Хмара Вигорич, відважний квітанець, і п’ять років як нема Люта Дубового, ватажка повстанців Ведангу і Зелеміню.
На троні Моани нині Літтон Чоррін, який бажає замирення з інородцями.
Задля своєї давньої пристрасті до певної пані, чиє ім’я…, Імператор обіцяє надати Чорногорі пільги, а Пардів зоставити княжити.
Він уже не вимагає вашої видачі, а також видачі Воїрада, князя Ведангу. Але вам доведеться взяти прізвище матері і стати Світляном Лелегом, звичайним підданим Імперії.
Починається інша битва, в якій ви мусите приймати участь, але зовсім не таку, як тоді, коли ви водили свої боївки в Південний Данаділ.
Не Повелителем судилося вам стати, а Князем Тіней, проводирем таємного війська…
Ми сплетемо страшну Павутину Змови, вкривши нею всю Імперію, і коли настане час її крушити, ми будемо готові…
Нехай ви не дочекаєтесь вирішального дня, але ви віддасте Павутину сину, буде такий у вас народиться. Або найближчому родичу.
Парди мусять прикривати нам тили — якщо вся ельберійська знать стане упослідженою, то боротьба буде набагато важчою. Щодо Ведангів — то ми спробуємо викупити хоч би Гніздо Драконів, щоб зачепитися в тих краях. Можливо — пізніше…
Лларанів — Драганів не зосталося — зник п’ятий промінь Вінця. Однак є ще Лларани-Болотяні Рисі, які зможуть їх замінити.