Вогнедан, Повелитель… [uk]

— Ти бував аж в Чорногорі? — ще більше здивувався Воїслав.

— Я був слугою княжича Лемпарта, — мовив кедаг, — підневільним слугою…

Підохочений цікавістю гостровухого вельможі, котрий зовсім не боявся зарази, кедаг оповів, що звати його Гнеш — «просто Гнеш, мій пане, у рабів немає прізвищ», і що його разом з десятком інших слуг Рудан Логін купив таємно у страгійського торговця для Лемпарта Драгана.

Воїслав згадав кедазьких слуг Лемпарта, про яких ніхто і гадки не мав, що вони є невільниками. Аж поки не трапилася ота історія в Чорногорі. Коли загинув один з тих кедагів…

— То був мій старший брат, — зітхнув Гнеш, — коли ми почали трохи розуміти по-вашому, Хешр став запевняти всіх, що тут немає рабства, а отже і ми є вільними… Він завжди був диваком, мій Хешр… Може через те, що трохи був письменним — його навчав наш колишній господар-страгієць. Власне — навчався син господаря, а били за його помилки Хешра. Але брат таки щось та запам’ятав. Потім наш хазяїн збіднів, і нас продали…

— Твій брат, — спитав Воїслав порозуміло, — захотів здобути волю…

— Так, вельможний Воїславе, — винувато мовив кедаг, — він говорив нам, що потрібно піти до можновладця-судді… Наш пан Лемпарт змушував нас робити зле… Одного разу він послав нас викрасти дівчину… Дівчину… таку як ви. З вельможних…

- Її звали Даною? — спитав Воїслав, щось згадавши.

— Так, і вона билася, як воїн… А потім надбіг вельможний Вогнедан. Він трохи не покремсав нас мечем. Один раб, Шреж, потім помер від ран…

— О, Вогнедан оповідав мені про цей напад, — пробурмотів Воїслав, — і Дана теж… Ви дійсно зробили зле…

- І тому Хешр хотів піти до судді, який звався Гайчур, — тягнув далі кедаг, — і все йому оповісти. Але на нього доніс наш же кедаг, що звався Хрош. Пан Лемпарт разом з його родичем Руданом запороли Хешра канчуками на смерть, а тіло скинули в провалля. Я тужив за братом… Довго тужив… А тоді таки пішов до судді. Вночі і сам… Суддя взяв мене під захист, і викликав до себе мого хазяїна… Та жоден з наших кедагів не підтвердив мої слова. Всі стверджували в один голос, що стався нещасний випадок. А видобути тіло було неможливо, щоб перевірити мої слова.

— О, — мовив Дракон, — так ось звідки пішли оті чутки про…

- І нас відіслали до князя Влада, — говорив далі прокажений, — і князь Влад відібрав нас у хазяїна Лемпарта, а його самого відіслав на суд володаря Святослава.

— О, якби тоді віднайшлися докази, — зітхнув Воїслав, — звісно, Повелитель не міг засудити бездоказово… Він тільки наклав грошову віру на обох мерзотників, за те, що вони надумали погратися в рабовласників…

- І князь Влад оголосив, що ми є вільними, — продовжував кедаг, — і ми розбрелися хто куди, хоча він пропонував нам роботу челядинців… Я повернувся до Страгії… У нас живуть і вільні кедаги, хоча вільних не так і багато. Вільному потрібно думати самому, де знайти собі шматок хліба… Потім я познайомився з жінкою, її звали Лаша… Вона була хвора на проказу, тільки я цього не знав… Я теж захворів… А вона вже померла…