Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
— Не сяду доти, доки ви всі мені не повірите! Прикро, що не маю права пояснити більше. Це просто неможливо!
— Ми тобі віримо, — вимовив лицар Ристридин.
— Так, — понуро погодився Бенду, — ми тобі віримо.
Тіурі зібрався було сісти, але раптом згадав:
— Тоді поверніть мені персня, персня Лицаря з Білим Щитом.
Лицар Ристридин поважно дістав з торбинки, що висіла на поясі, перстень і простягнув його Тіурі.
— Будь ласка, — сказав він, — візьми.
Хлопець затиснув коштовність у руці і сів. Раптом він відчув жахливу втому. Страх і напруження минулого дня виявилися занадто сильними. Тремтячою рукою він узяв келих і зробив великий ковток. Вино обпекло горло і приємно зігріло. Юнак підняв очі на лицарів: ті зніяковіло спостерігали за ним.
— Ми знаємо, що Червоні Вершники були ворогами Лицаря з Білим Щитом, — несподівано почав лицар Ри-стридин, — так само як і їхній суверен, Лицар з Червоним Щитом. Знаємо про двобій, що відбувся між ними. Та нам інакше розповіли про те, як він завершився.
— Двобою взагалі не було, — втрутився Тіурі.
— Ти маєш знати, що розповіли нам, — сказав Ри-стридин.
— Я шукав його, Лицаря з Червоним Щитом, — провадив далі Бенду. — Лицаря з Білим Щитом було знайдено вбитим, і ми знали, хто його ворог. Я знайшов Лицаря з Червоним Щитом у Королівському лісі, що на південь від мисливського будинку, разом з п’ятьма чи шістьма Червоними Вершниками. Я попросив його показати своє обличчя й розповісти, що він зробив зі своїм супротивником, Лицарем з Білим Щитом. Той зняв свій шолом, але під ним виявилася чорна маска.
— І в нього теж? — пробурмотів Тіурі.
— Так, чорна маска. І він сказав: «На жаль, шляхетний лицарю, зняти маску не можу. А стосовно Лицаря з Білим Щитом, то я викликав його на двобій. Здається, це не заборонено? Та ба! Хоч як прикро, але мушу визнати: він мене переміг, вибив із сідла — і я “наївся піску”! Це вже вдруге! Утім присягаюся, з третього двобою переможцем вийду я!» Тоді я вигукнув: «Але Лицар з Білим Щитом мертвий!» Він дивився на мене, та маска не давала змоги побачити, був він здивований чи ні. «Мертвий? — перепитав він, помовчавши. — Не можу сказати, що я дуже засмучений. Він, як ви знаєте, був моїм ворогом.» «Його вбили! — мовив я. — Хотів би я знати, де були ваші Червоні Вершники сьогодні вночі і що вони можуть про це розповісти». «Тут! -розлючено крикнув він. — Вони були зі мною, ось тут!» «Мені відомо, що ви маєте більше вершників, аніж я наразі бачу» — мовив я. Але він мене перебив: «Ви насмілилися підозрювати мене і моїх вершників у загибелі Лицаря з Білим Щитом?! У тому, що я міг заплямувати свою лицарську честь?! Він був моїм ворогом, і я вбив би його, якби зміг, у чеснім бою!» Червоні Вершники оточили його, загрозливо зиркаючи на мене. Я мовив: «Загинув хоробрий лицар, і кожному, хоч би ким він був, другом чи ворогом, має бути прикро через те, як саме це сталося. Щодо вас, лицарю в масці, мені важко судити, оскільки ми незнайомі. Скажу лишень: мені не подобається ваша манера переносити свою ворожнечу у володіння короля Дагоната! Повертайтеся до Евіллану, звідки приїхали, і бийтеся на своїх теренах або в королівстві Унавена!» На ті слова він засміявся й відказав: «Ви могли те саме сказати і Лицарю з Білим Щитом! Він також був чужаком у вашому королівстві, тож і його це стосується! Та я піду звідси; і, до речі, не варто підозрювати лише Червоних Вершників! У такого, як Лицар з Білим Щитом, чимало ворогів. Він занадто багато знав, та й багато про кого. Небезпека могла на нього чатувати з найневиннішим обличчям. Не лише я бажав його смерті. І наостанок додам: він був моїм ворогом, проте я поважав його і захоплювався ним, можете написати це на його могилі».
Бенду замовк і, помовчавши, завершив:
— І Лицар з Червоним Щитом зі своїми вершниками поїхав. Я не міг зупинити їх, бо зі мною були тільки лицар Арват і мій зброєносець. Усе це мені не сподобалося! Я не знав, хто він, але не вірив йому, хоча й у підступне вбивство також було важко повірити.
— Я зустрів інших Червоних Вершників, — сказав Ристридин, — але вони заперечували, що бодай щось знають про вбивство. Один із них потайки від інших наздогнав мене й розповів, що їхній суверен, Лицар з Червоним Щитом, зазнав поразки в бою і доручив решті Червоних Вершників стежити за ворогом. Але ті, знайшовши Лицаря з Білим Щитом убитим, злякалися, що їх самих звинуватять у вбивстві, і втекли. Потім вершник додав, що начебто там вештався юнак, який давно стежив за Лицарем з Білим Щитом: мовляв, йому сподобався перстень на пальці в лицаря. Тієї лихої ночі вони бачили його й хотіли затримати, але він зник. Згодом у трактирі «Айкарвара» ми дізналися про юнака, що вкрав коня. На його пальці люди бачили перстень. Він дивно поводився й утік на коні Арданвені.