Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
Це був лицар Ристридин у сірому плащі й кольчузі, але без шолома. Він нерішуче зупинився у дверях.
— Доброго ранку. Бачу, ти готовий.
— Доброго ранку, лицаре Ристридине, — привітався Тіурі й замовк, не знаючи, що сказати людині, яка вчора обійшлася з ним так жорстоко і так лагідно дивилася на нього сьогодні.
Ристридин підійшов до хлопця і серйозно глянув на нього знизу вгору. Лицар був дуже високим, але, стоячи на лавці, Тіурі виявився вищим за нього.
— Тіурі, я прийшов дещо тобі сказати, точніше — перепросити. Тепер, коли я бачу тебе знову, моя помилка видається мені ще безглуздішою. Прошу вибачення за все. Я був оскаженілий і засліплений жагою помсти. Звісно, це мене не виправдовує, але. Даруй мені!
— Так, звісно! — поспішив відповісти Тіурі, зістрибуючи з лавки.
Кров кинулася збентеженому юнакові в лице: чоловік, набагато старший за нього, до того ж відомий лицар, просить у нього вибачення.
Лицар Ристридин простягнув Тіурі руку і міцно потиснув. Дивно, але хлопцеві подобався очільник Сірих Лицарів, та водночас важко було збагнути, що він і його люди полювали на нього.
На мить обидва замовкли.
Ристридин спитав, чи не хоче Тіурі поснідати.
— З превеликим задоволенням, — зрадів хлопець, несподівано відчувши голод, — а котра нині година?
— Приблизно о пів на восьму. Ми всі поснідали. А Бенду та Арват уже рушили на пошуки слідів Червоних Вершників.
— Червоних Вершників?
— Так, слуги кажуть, що три дні тому декілька воїнів у червоному їхали на захід. Хтозна, може вони ще десь тут поблизу. Принаймні їх могли бачити інші.
— Я бачив двох, — сказав Тіурі, — близько тижня тому. Вони їхали через Велику Дорогу на захід.
Тіурі подумав, що вершники могли нишпорити десь поблизу, сподіваючись схопити його.
Немов читаючи думки хлопця, лицар Ристридин мовив:
— Після всього, що вони зробили, щоб звинуватити тебе, їм тепер треба переконатись у своєму успіхові.
— Я теж так вважаю.
Ристридин узявся за клямку, щоб відчинити двері, але виходити не поспішав.
— Що робитимеш, Тіурі?
— Снідатиму.
Та лицар продовжував дивитися серйозно.
— А потому?
— Поїду далі. я. я мушу їхати далі.
— Куди?
— Уздовж Блакитної річки.
Лицар Ристридин зробив крок уперед.
— Ти присягнув? — спитав він тихо.
— Так, лицарю.
— Не розпитуватиму тебе, та я думаю, що Лицар з Білим Щитом попросив тебе про щось. Не розповідай, я просто кажу те, про що подумав. Ти їдеш на захід, твоя мета — перейти гори і, можливо, потрапити до королівства самого Унавена. І Червоні Вершники прагнуть перешкодити тобі, як перешкодили лицареві Едвінему.
Лицар Едвінем! То ось як звали Чорного Лицаря з Білим Щитом...
Не чекаючи відповіді, Ристридин відчинив двері.
— Ходімо, — сказав він, — ходімо до Великої зали.
Вони йшли мовчки. Час від часу Тіурі поглядав на Ристридина. Той вгадав майже все про таємницю, але, певно, знав більше за юнака. Він знав Лицаря з Білим Щитом — Едвінема. Тіурі переповнювало бажання розпитати Ристридина, але він не встиг — герцог і лицар Евейн вийшли їм навстріч. Вони побажали обом доброго ранку і герцог запитав Тіурі, чи добре той спав.
— Ти все ще в рясі, — додав він. — Маю для тебе більш відповідний одяг.
— Дякую, — відказав Тіурі, — але, як на мене, подорожувати краще в цьому, не так впадає в очі.
— Ти маєш ховатися? Все одно в замку вже всі знають, що ти не монах! Одягни бодай кольчугу під свою рясу. Чи, може, думаєш, що це зайве?
— Було б чудово, — погодився Тіурі.
— Отже, ти збираєшся їхати далі. Коли?
— Якнайшвидше. Негайно.
— Не поспішай так, — зупинив його герцог. — Зачекай, доки не повернеться лицар Бенду з племінником. Може, вони принесуть потрібні тобі новини.
— Ти боїшся Червоних Вершників? — спитав лицар Евейн.
— Так, лицарю, і маю на те причини.
— Не сумніваюся. Звісно, вони могли піти на захід, через перевал і гори, але я так не думаю. У нашому королівстві вони навряд чи будуть бажаними гостями.
— А ви. ви з королівства Унавена? — трохи здивовано спитав Тіурі.
— Так, я лицар короля Унавена.
— Ви добре знали Лицаря з. лицаря Едвінема?
— Я служив йому до посвяти в лицарі. І належав до його дружини, коли він був обраний, щоб очистити Форготський ліс від розбійників. І лицар Ристридин був там.
— Форготський ліс? — здивувався Тіурі. Цієї назви він ніколи не чув. — Я не так багато знаю про королівство Унавена, — додав юнак.
— Прикро, що тут мало хто добре знає наше королівство. Але, можливо, усе зміниться тепер, коли більше люду з нашого королівства приїздить до королівства Дагоната. Я прибув сюди за дорученням короля Унавена, аби доправити листа з пропозицією дружби вашому королю.