Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
Зненацька один із лицарів вихопив меча і здійняв його над головою. Троє інших повторили за ним, а перший, немов примара з жахливого сну, зробив крок до Тіурі.
Тієї ж миті хлопець опанував себе. Він відступив, повернувся й побіг так швидко, як тільки міг бігти у довгій рясі зі схованою під нею зброєю. Лицарі кинулися за ним, їхні кроки лунко відбивалися у сирому камені. Один зі зброєносців кинувся навперейми, проте Тіурі й не збирався тікати, бо знав, що це неможливо. На бігу юнак встиг розв’язати мотузку, що утримувала рясу; та впала долі, а хлопець зупинився, обернувся й вихопив меча.
Сірі Лицарі були майже поруч; троє з них зупинилися, а четвертий підбіг, піднісши меча. Однак його удар був миттєво відбитий; маневр Тіурі неймовірно вразив нападника!
Меч Тіурі з такою силою схрестився з мечем супротивника, що той ледве утримався на ногах, проте, трохи оговтавшись, випростався. Юнак стояв у бойовій стійці: меч — в одній руці, кинджал — у другій. Він більше не думав про страх, відчуваючи лише жагучий дух битви. Лицарі зупинилися — здавалося, що вони вагаються. Раптом один із них кинувся на юнака. Мечі знову з несамовитим брязканням схрестилися. Юнак бився оскаженіло. Він захищав своє життя, листа і, крім того, був розлючений тим, як з ним вчи-нили. Відбившись від супротивника, Тіурі побачив, що вперед виходить інший, і подумав: «Вони нападатимуть по черзі, доки я не впаду замертво... переможений!»
Утім лицарі зупинилися, нерішуче зиркаючи один на одного. Раптово барабанний дріб обірвався, і Тіурі голосно закричав:
— Що ви від мене хочете? Кажіть же! Можете викликати мене на поєдинок, але скажіть уже нарешті, у чому річ!
На мить запала така тиша, що Тіурі навіть почув м’яке шелестіння дощу. Один із лицарів прошепотів щось своїм товаришам.
— Ви справді лицарі? Чи боягузи, що ховають свої обличчя за закритими заборолами? Скажіть мені, хто ви!
Один із лицарів повернувся до нього і спитав:
— А ти хто?
Тіурі впізнав голос Лицаря зі Срібним Рогом.
— Адже ти не брат Тармін з Брунатного монастиря, — додав він.
— Я не зобов’язаний називати себе, — відповів Тіу-рі. — Я вас не знаю, нічого поганого вам не зробив і не хочу мати з вами жодних справ.
— Звісно, ти нас не знаєш, — проказав лицар.
— Ми називаємо себе Сірими Лицарями, — докинув той, що з грубим голосом. — Сірий — колір жалоби, ти чув таке? Ми — четверо Сірих Лицарів, Месники Чотирьох Вітрів. Ми шукаємо юнака, що втік до лісу. Того, що носить на пальці сяючий перстень.
— Чому?! — вигукнув хлопець і раптом спитав: — Як вас звати? Ви ж не Червоні Вершники?
Лицарі заворушилися. Здавалося, це запитання їх здивувало. Той, що мав грубий голос, вийшов наперед, неначе збирався знову напасти, але Лицар зі Срібним Рогом зупинив його і звернувся до Тіурі:
— Тут ти правий: ми повинні назватися, ти нас ніколи не зустрічав. — Він підняв забороло, інші наслідували його приклад.
Напівтемрява не давала хлопцеві роздивитися як слід їхні обличчя, але він зрозумів, що й справді не зустрічав їх раніше. Ті, що розмовляли з ним, мали темне волосся й носили бороду; двоє інших були молодші на вигляд.
— Ми мандрівні лицарі, — промовив Лицар зі Срібним Рогом. — Це лицар Бенду, це — лицарі Арват і Евейн із заходу, а я Ристридин з півдня.
Лицар Ристридин з Півдня! Тіурі багато разів чув це славетне ім’я знаменитого лицаря. Яке завгодно ймення очікував він почути — тільки не це!
— А ти ж хто? — нетерпляче спитав лицар Бенду. Він мав найтемніше волосся з четвірки, густу бороду й суворий погляд.
Тіурі з гордістю голосно відповів:
— Я Тіурі, син Тіурі.
— Овва-а. — протягнув лицар Бенду, трохи подався вперед і запитав: — Тіурі, син Тіурі, чому ти втік з церкви в ніч перед посвятою в лицарі?
Ці слова заскочили Тіурі зненацька.
— Чому. — затнувся юнак, але швидко опанував себе й відповів запитанням на запитання: — А вам, власне, яке до цього діло, лицарю Бенду?
— Мені. — почав лицар Бенду сердито, проте лицар Ристридин перебив його.
— Тіурі, — запитав він спокійно, — це правда, що ти втік з церкви напередодні посвяти в лицарі?
— Так, це правда.
— Такого ще ніколи не траплялося, принаймні ніхто не пригадує нічого такого. Молодий лицар утік під час нічного пильнування! Дуже серйозна провина. Чому ти зробив це, Тіурі, син Тіурі? Чи була на те причина?
— Чи мав я вагому причину так вчинити? Звісно, мав! Проте я не можу вам її назвати.