На скрижалях історії

Звичайно ж, найбільше дісталося ідейним натхненникам і організаторам, значною мірою винних у трагічних подіях, що відбуваються, — місцевим євреям, що традиційно коливаються між сіонізмом і більшовизмом. Комендант міста Ківерчук, звільнений гайдамаками з-під арешту, ремствує:

— Мене захопила єврейська квартальна охорона, якій я сам видав зброю. А вони її повернули проти України... Рябий кабан і галушок не хоче їсти! Що за люди, їй Богу!?

У центрі на Олександрівській вулиці в більшовицькому штабі знайшли відповідні накази про початок повстання та інше. А самі вони, коли запахло смаленим, розбіглися по своїх кварталах, а хто й з міста в напрямку Фельтштина, у сподіванні загубитися серед одноплемінників. Та градус люті й обурених почуттів явно зашкалює...

Комендант гарнізону міста отаман Семесенко жадає негайної помсти. Захеканих і розпалених боєм, що тільки скінчився, гайдамаків зібрали на Привокзальній площі. Дали випити по чарці. Семесенко закликав їх покарати основних винуватців повстання, тобто рушати в єврейські квартали.

Під покровом бойового прапора фронтовики-гайдамаки 3-го Гайдамацького полку поклялися не насилувати й не грабувати, а тільки різати. На єврейські околиці Проскурова вирушили охочі добровольці-козаки стрункими рядами під звуки оркестру, з ними санітарний загін із лікарем Скорняком, козаки Запорізької Козацької бригади Семесенка, козаки сотні коменданта Ківерчука та місцева міліція. Серед них виявився вояк, котрий знає ідиш. Він джерготить мешканцям, які зачинились в будинках, що гайдамаки вже пішли і можна не страшитися. Коли євреї відчиняють двері, то в помешкання ввалюються гайдамаки. Поколоті багнетами й порубані шашками господарі через мить, корчаться в калюжах крові.

«Чистоти» помсти дотримались повністю: жодного зґвалтування чи пограбування не сталося. У одному з будинків месники наткнулися на небаченої краси дівчину-єврейку. Руку на неї підняти не посмів ніхто. Тоді заколов її звиклий дивитися на всіх людей, як на потенційних небіжчиків, завідуючий санітарним загоном лікар Скорняк.

Припинити погром вдалося лише через 4 години завдячуючи втручанню офіційної української влади. Швидко зібралися гайдамаки на звуки ріжків і з піснями стрункими рядами помаршували до своїх теплушок на вокзал, а інші підрозділи — до казарм та інших місць свого розташування.

Єврейські погроми в Україні в різні періоди й при різних владах, мали основну мету — грабежі єврейського майна й вбивства його господарів. Цього разу — вирізання єврейського населення. У Проскурові повторилася уманська різня часів Залізняка й Гонти. Різниця лише в тому, що тут різали одних євреїв при строгому нейтралітеті з боку поляків та інших християн.

Члени Жмеринського ревкому, котрі експортували більшовицьке повстання проти Української Народної Республіки в Проскурів, як свідчив один із учасників, після його провалу повернулися додому «морально розбитими, вважаючи себе невільними винуватцями цього погрому». Але ніхто з них не відповів [1, 32].