Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 1938
- Язык: украинский
- Год: ДУХ І ЛІТЕРА
- ISBN: 978-966-378-265-2
- Переводчик: Віра Меньок
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк». Краткое содержание книги:
Книга адресована літературознавцям та філософам, а також широкому колу гуманітаріїв й усім, хто цікавиться культурою міжвоєнної доби.
_________________________
Поезія — це короткі поєднання сенсу між словами, несподіване відроджування первинних мітів.
Бруно Шульц, «Мітологізація дійсності»
* * *
Є змісти, ніби призначені нам, приготовані, що чекають на нас на самому вступі у життя. Так я у віці восьми років сприймав баладу Ґьоте з усією її метафізикою. Попри напівзрозумілу німецьку, я вловив, відчув сенс і, зворушений до глибини, плакав, коли мені мама її читала.
Такі образи становлять програму, визначають залізний капітал духу, даного нам дуже рано, у формі передчуттів і напівсвідомого досвіду. Гадаю, вся решта життя витрачається нами на те, щоби зінтерпретувати ці з'яви, переглянути їх у всьому змісті, який здобуваємо, провести крізь усі розпинання нашого інтелекту, на які нас вистачає. Ці ранні образи визначають мистцям межі їх творчості. Їхня творчість є дедукцією готових передумов. Потім вони вже не відкривають нічого нового, а тільки вчаться щоразу краще розуміти ще на вступі довірений їм секрет; їхня творчість є постійною екзегезою, коментарем до того єдиного вірша, що їм був заданий. Зрештою, мистецтво не розгадує цього секрету до кінця.
Бруно Шульц до Ст. І. Віткевича
* * *
Кафка напрочуд чітко бачить реалістичну поверхню дійсності, майже напам'ять знає її жестикуляції, всю зовнішню техніку подій та ситуацій з їхніми поєднаннями й переплетеннями, але все це для нього тільки нетривка шкіра без коріння, яку він знімає, наче делікатну паволоку, накладаючи на свій трансцендентний світ, трансплантуючи у свою реальність. Його ставлення до дійсності наскрізь іронічне, зрадливе, сповнене злої волі — ставлення престидижитатора до свого апарату.
Бруно Шульц, «Передмова до польського перекладу „Процесу” Франца Кафки»
При цьому Франк припускається помилки, якої не змогли уникнути багато сучасних письменників, з їхньою чарівністю і фантастикою. Попри своє чуття, він не зумів уникнути зіткнення двох реальностей. E. Т. А. Гофман, котрий також оперував антитезою життєвої прози і світу фантазії, виключає зі світу прози його чіткий реалізм і масивність, трактує його гротескно і несерйозно, щоб обидва сюжети піддати однорідному дослідженню, однорідному стильовому принципу. Коли сучасний письменник хоче знайти обґрунтування, правдоподібність для трансцендентального світу, вміщуючи його в тих місцях, де наше знайомство з реальністю, де наше знання має прогалини, — він досягає абсолютно протилежного результату, дискредитує фантастичний сюжет. Між трансцендентальним світом і природною дійсністю немає жодного помосту.
Окрім цього, авторові було замало однієї жертви метафізичного сомнамбулізму. Він наказує ще одній постаті роману, Марії, впасти в абсолютно ідентичний транс, з тією різницею, що характеризує її як справжню божевільну і доповнює її особою іншого справжнього маньяка. Таким чином, стан, який у своїй винятковості міг би бути суттєвим відображенням платонівської приреченості душ, перетворюється просто на епідемію. Невідомо також, чому мрії Єви легалізовані автором, тоді як цілком ідентичні марення Марії існують під знаком божевілля.
Першодрук:
„Wiadomości Literackie” 1937, nr 22 [аналіз роману німецького письменника, пацифіста, емігранта в роках 1915—1918 та 1933—1950, Леонгарда Франка (1882—1961), перекладеного Марцелем Тарновським, виданого Якубом Пшеворським (Варшава, 1937)].
Перевидання:
Bruno Schulz 1892—1942…, s. 157—158.
У пустелях Канади
Автор не знає всіх письменницьких прийомів і трюків, він уміє зав’язати і повести інтригу, вміє бути неперевершеним у діалогах, не позбавлених дешевого esprit, знає навіть, як формуються характери й обличчя, але вже після кількох сторінок немає сумніву, що це лише обрахунки, літературні волапюки[15], речі з десятої руки. Матеріал, зібраний автором, не має автономного життя, він препарований ще перед його використанням, посолений «до смаку», відомий з інших книжок.
Дія відбувається на далекій Півночі, в пустелях Канади. В невеличкому рибальському поселенні, далеко від садиб білих людей, впродовж п’яти років мешкає француз Ленґран, агент американської фірми із закупівлі в тубільців хутра і шкіри. Іншим білим у цьому ескімоському поселенні є Спенлоу, сержант канадійської поліції, котрий на цих теренах є представником закону і суверенності Англії. З різних таємничих алюзій довідуємося, що Ленґран має за плечима минуле, за яке прагне спокутувати своїм пустельницьким життям, хоча його значні статки дозволяли б йому розкішно жити в будь-якому американському місті. Автор постійно лякає нас цим таємничим злочином, поки врешті не з’ясовується, що йшлося про двадцятирічної давнини підробку батькового чекового підпису. Посеред нудьги цього пустельницького життя, яка вбивається алкоголем і вічними взаємними кепкуваннями обох приятелів, раптом з’являється новий прибулець, також француз, Мерсьєр з молодою вродливою дружиною. Зачаровані її вродою, Ленґран і Спенлоу соромляться виказати один одному свої почуття, приховують їх також від Раґнар, аби не порушити спокою її душі. Змагаються у прислуговуванні та делікатному піклуванні, якими оточують жінку, котра не має необхідної опори в чоловікові, слабкій і мрійливій істоті. Це спільне почуття і взаємні ревнощі ще більше зближують їх. Розмови про Раґнар стають єдиною формою, в якій ця любов знаходить свій вихід. Це непоганий елемент, і взагалі вся діалектика цього суперництва, що коливається між жертвою й відмовою та прагненням заволодіти жінкою, зображена дуже цікаво. Однак конфлікт не був ані вичерпаний, ані достатньо поглиблений.
15
Волапюк — «мова світу», штучна мова, створена у 1879 році німецьким католицьким священиком Йоганом Мартіном Шлеєром; значно менш поширена, ніж есперанто.