Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 1938
- Язык: украинский
- Год: ДУХ І ЛІТЕРА
- ISBN: 978-966-378-265-2
- Переводчик: Віра Меньок
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк». Краткое содержание книги:
Книга адресована літературознавцям та філософам, а також широкому колу гуманітаріїв й усім, хто цікавиться культурою міжвоєнної доби.
_________________________
Поезія — це короткі поєднання сенсу між словами, несподіване відроджування первинних мітів.
Бруно Шульц, «Мітологізація дійсності»
* * *
Є змісти, ніби призначені нам, приготовані, що чекають на нас на самому вступі у життя. Так я у віці восьми років сприймав баладу Ґьоте з усією її метафізикою. Попри напівзрозумілу німецьку, я вловив, відчув сенс і, зворушений до глибини, плакав, коли мені мама її читала.
Такі образи становлять програму, визначають залізний капітал духу, даного нам дуже рано, у формі передчуттів і напівсвідомого досвіду. Гадаю, вся решта життя витрачається нами на те, щоби зінтерпретувати ці з'яви, переглянути їх у всьому змісті, який здобуваємо, провести крізь усі розпинання нашого інтелекту, на які нас вистачає. Ці ранні образи визначають мистцям межі їх творчості. Їхня творчість є дедукцією готових передумов. Потім вони вже не відкривають нічого нового, а тільки вчаться щоразу краще розуміти ще на вступі довірений їм секрет; їхня творчість є постійною екзегезою, коментарем до того єдиного вірша, що їм був заданий. Зрештою, мистецтво не розгадує цього секрету до кінця.
Бруно Шульц до Ст. І. Віткевича
* * *
Кафка напрочуд чітко бачить реалістичну поверхню дійсності, майже напам'ять знає її жестикуляції, всю зовнішню техніку подій та ситуацій з їхніми поєднаннями й переплетеннями, але все це для нього тільки нетривка шкіра без коріння, яку він знімає, наче делікатну паволоку, накладаючи на свій трансцендентний світ, трансплантуючи у свою реальність. Його ставлення до дійсності наскрізь іронічне, зрадливе, сповнене злої волі — ставлення престидижитатора до свого апарату.
Бруно Шульц, «Передмова до польського перекладу „Процесу” Франца Кафки»
Бернанос показує нам людське життя, всуціль зорієнтоване на найвищі цілі, поставлене на службу вічності та грізних проблем спасіння. Високе слово «вічність» він розмінює на дрібну монету людської правди, показуючи її, наче у краплині води, кожної окремої миті людського існування.
Складається враження, що ми спостерігаємо за людськими справами в якомусь новому, нечуваному, яскравому світлі, наче мантія фактів, звичайної психології, стимулів і мотивів раптом падає і відкриває зовсім іншу, жахливу фізіономію життя, корінь людської долі, її незвіданий ризик і піднесеність. І це відбувається не тільки з життям героя, який відкриває нам у своєму щоденнику боротьбу і розпач людини, що веде бій за віру, а з життям кожного, кого доля чи випадковість зіштовхнули з цим недооціненим святим. У пронизливому світлі доктрини драматизується й накопичується людське життя, його напруга сягає вічних антиномій.
Треба визнати, що інструмент католицької інтроспекції потрапив тут у добрі руки, знайшов в особі автора гідного продовжувача великих попередників. Натхнення, завзятість і патос Бернаноса відповідають широті теми.
Це книга, яку не можна оцінити пасивним естетичним переживанням. Вона вимагає чогось більшого, вимагає глибшої й дієвішої реакції, цілісної й інтегральної відповіді від усього нашого єства.
Переклад Роґовича — на високому рівні.
Першодрук:
„Wiadomości Literackie” 1937, nr 18 [рецензія на книгу Жоржа Бернаноса (1888—1948) «Щоденник сільського священика», перекладену Вацлавом Роґовичем, опубліковану видавництвом „Rój” (Варшава, 1937)].
Перевидання:
Bruno Schulz, Proza, s. 395—396.
«Супутники снів»
Автор цієї дивної книги кокетує містицизмом, але це не низький, дешевий містицизм. Це не палкий, поважний і саморослий містицизм Кафки, це радше містицизм Майєра[14] — іграшковий, гедоністичний і салонний, який не ґрунтується на запозиченому внутрішньому досвіді, сповнений примхливої довільності й невідповідності. Але якщо в Майєра маємо певний філософський кістяк, то Леонгард Франк любується ірраціональним безконтурним туманом думок та ідей, мерехтливою сумішшю елементів фройдизму, психіатрії і платонівської містики.
Полюсом, довкола якого розгортається ця еклектична псевдомістика, є екзальтована еротика, сексуальність, піднесена до рангу найсуттєвішої справи існування, проблема любовного вибору, зведена до метафізичної проблеми. Не можна нічого закинути дослідженню такої потужної стихії, як стать, пошукам філософського дна цього невичерпного питання, але екзальтація Франка не ґрунтується на жодному відкритті взаємин у цій галузі. Його проникнення вглиб проблем статі не виходить за межі інтимного горизонту.
Еротичне життя героїні роману перебуває під знаком якоїсь дитячої травми. Її почуття конвульсивно закривається перед нападами пристрасті її чоловіка, котрий обожнює її. Цю її відразу поділяє, ніби з почуття симпатії, молоденька надчутлива Марія, племінниця Єви, і з цих інстинктів істеричної незайманості чи хворобливої жіночності автор виводить свою філософію платонівського вибору душ.
Єва покидає чоловіка, переживає кілька любовних пригод, які розчаровують її, аж раптом у якомусь місці, без жодного переходу, перебіг нарації просто відривається від ґрунту реальності. Єва перебуває в якомусь просторі сновидінь, в якійсь двійниковій реальності мрії, де передбачає свою майбутню долю, своє поєднання зі справжнім коханцем своєї душі. Ці галюцинації, що в несподіваних місцях послаблюють перебіг реальних подій, так непомітно відокремлюються від головного напрямку оповіді, що завдяки цьому починають сприйматися як паралельне існування. Автор не пояснює і не інтерпретує цієї подвійності сюжету, лише точно реєструє подвійне життя героїні, яке вона веде на окремих коліях. Така подвійна гра інтригує й зацікавлює, і вона була б цікавим письменницьким прийомом, якби автор зміг до кінця в ньому вистояти, натомість він, змушений урешті відкрити карти, показує обмеженість філософського резерву, в якому гра набуває свого вирішення.
14
Густав Майрінк (справжнє прізвище Майєр) (1850—1900) — німецький філолог і балканіст.