Сповідь відьом. Тінь ночі

— Мій син втратив слух, — поскаржився Бідвел голосом, сповненим горя та безпорадності. — У його вухах щось несамовито калатає, наче дзвін. Удовиця Бітон каже, що його зачаклували.

— Ні, — прошепотіла я. Кров різко відплинула від моєї голови, я заточилася, але Гелоуглас умить схопив мене за плечі й не дав упасти.

Почувши слово «зачаклований», я знову опинилася перед уже знайомою прірвою.

Я завжди найбільше за все боялася, що люди дізнаються про те, що я — нащадок Бріджет Бішоп. І тоді з’являться спочатку допитливі погляди, а потім — підозрілі. Єдиною можливою відповіддю на це була втеча. Я спробувала випручати пальці з міцної хватки Метью, але його рука була мов кам’яна, а Гелоуглас і досі тримав мене за плечі.

— Удовиця Бітон уже давно страждає на ревматизм, а в сина Бідвела трапляються рецидиви запалення горла, яке часто призводить до болів та глухоти. Ці хвороби траплялися до того, як моя дружина прибула до Вудстока. — Своєю вільною рукою Метью зробив лінивий жест, немов відмітаючи ці безглузді звинувачення. — Стара баба заздрить здібностям Діани, а малий Джозеф був вражений її красою і заздрить мені через те, що я маю статус жонатого чоловіка. Це не звинувачення, а безглузді фантазії.

— Володарю Ройдон, я — Божа людина і тому маю сприймати їх з усією серйозністю. Ось що я недавно прочитав. — Із цими словами Денфорт понишпорив у складках своєї чорної накидки і видобув стос потертих аркушів. Їх було щонайбільше кілька десятків, так-сяк прошитих грубою мотузкою. Від часу та частого ужитку структура паперу пом’якшилася, краї аркушів потерлися й обтріпалися, а самі аркуші посіріли. Я сиділа надто далеко, щоб роздивитися назву на титульній сторінці. Але всі три вампіра побачили її. Джордж також помітив — і пополотнів.

— Це — розділ з Malleus Maleficarum. А я й не знав, що ви настільки добре володієте латиною, що здатні зрозуміти, про що йдеться у такому складному й важкому творі, пане Денфорт, — сказав Метью. То був найдокладніший посібник з полювання на відьом з усіх коли-небудь написаних, і одна його назва вселяла жах у серце кожної відьми.

На обличчі священика з’явився обурений вираз.

— Я навчався в університеті, володарю Ройдон.

— Дуже радий це чути. Ця книга не має потрапляти до рук людей слабких на голову і забобонних.

— Вам вона відома? — здивувався Денфорт.

— Я також навчався в університеті, — примирливо відповів Метью.

— Тоді ви маєте розуміти, чому я хочу поставити цій жінці декілька запитань, — сказав Денфорт і спробував було пройти в глиб кімнати. Та відразу ж закляк, наче вкопаний, почувши тихе гарчання Хенкока.

— Моя дружина не має проблем зі слухом. Не треба підходити ближче.

— Я ж казав вам, що господиня Ройдон має надприродні здібності, — тріумфально вигукнув Іффлі.

Денфорт стиснув пальці на своїй книзі.

— Хто вас навчив усьому цьому, господине Ройдон? — гукнув він їй через лункий обшир зали. — Від кого ви навчилися своєму ремеслу відьми?

Отак і починалося безумство — з питань, навмисне поставлених так, щоб спіймати обвинувачувану в пастку і змусити її звинувачувати інших створінь. Відьом по одній ловили в тенета брехні й знищували. Завдяки цій тактиці тисячі моїх одноплемінниць були піддані тортурам і знищені. Обурені заперечення завирували в мене в душі й підкотилися до горла.