Сповідь відьом. Тінь ночі

— Еге ж, еге ж. Ці вилупки спочатку мене вбили, а потім урятували. І при цьому вилікували моє скалічене око, — з ентузіазмом зазначив Хенкок, показуючи на своє спотворене віко.

— Значить, ви — вірні де Клермонам. — Хвиля полегшення прокотилася моїм тілом. Я б воліла мати Гелоугласа та Хенкока союзниками, а не ворогами, зважаючи на лихо, що на нас насувалося.

— Не завжди, — похмуро відповів Гелоуглас.

— Вірні, але не Болдвіну. Бо він — хитра й підступна сволота. А коли Метью поводиться як йолоп, то ми й на нього не зважаємо. — Хенкок пирхнув і тицьнув пальцем на імбирний хліб, що лежав забутий на столі. — Хто-небудь буде його їсти чи, може, кинути його у вогонь? Від прянощів Метью та кухні Шарля мене просто нудить.

— Зважаючи на непроханих гостей, що до нас наближаються, краще не гаяти часу й зайнятися плануванням наших подальших дій, аніж розмовами про родинну історію, — роздратовано кинув Волтер.

— Господи милосердний! Та вже не лишилося часу на розробку плану, — сказав Хенкок бадьорим голосом. — Натомість Метью та його величності герцогу краще помолитися. Вони — Божі люди. Тож, може, Він прислухається до їхніх молитов.

— Мабуть, відьмі краще полетіти геть, — стиха мовив Гелоуглас. Але Метью кинув на нього лютий погляд, і він враз підняв угору руки — здаюся, мовляв.

— Але ж вона не може полетіти. — Усі обернулися й поглянули на Марлоу. — Вона не здатна навіть відростити Метью бороду.

— Ти зв’язався з відьмою всупереч суворим заборонам Конгрегації, а вона — безсила? — Важко було сказати, чого було більше в голосі Гелоугласа — обурення чи недовіри. — Дружина, здатна викликати бурю або наслати на ворога якусь страшну епідемію, може стати у великій пригоді, це дійсно так. Але який толк з відьми, яка навіть не може бути цирульником власного чоловіка?

— Тільки Метью здатен одружитися на відьмі бозна-якого походження та з сумнівними чаклунськими здібностями, — пробурмотів Хенкок, звертаючись до Волтера.

— Ану замовкніть! Усі замовкніть! — вибухнув Метью. — Мені осточортіло ваше дурне й марне базікання. Не Діани вина в тому, що вдовиця Бітон виявилася старою дурною нишпоркою, і в тому, що вона не може творити чудеса на замовлення. Мою дружину зачаклували. Оце і все. Якщо хтось у цій кімнаті ще раз висловить сумнів щодо Діани або покритикує її, я вирву йому серце і згодую йому ж — іще живе й пульсуюче.

— Одразу видно, що це говорить наш володар і повелитель, — сказав Хенкок, глузливо віддаючи йому честь. — А я вже був на мить перелякався, що то не її, а тебе зачаклували. Утім, стривай. Якщо її зачаклували, то що в ній не так? Вона небезпечна? Божевільна? Чи те й інше?

Знервована напливом навіжених племінників, схвильованих пасторів та бідою, яка назрівала у Вудстоці, я простягнула руку, щоб підсунути до себе крісло. Але, скута незвичним одягом, втратила рівновагу й почала падати.

Сильна й груба рука миттю вхопила мене під лікоть і з несподіваною лагідністю всадовила в крісло.

— Усе нормально, тітонько, — співчутливо сказав Гелоуглас. — Не знаю, що там у вас із головою, але Метью про вас потурбується. Він має у своїй душі затишний і теплий куточок для неприкаяних душ, благослови його Господь.