Мир хатам, війна палацам
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4231-6
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Мир хатам, війна палацам». Краткое содержание книги:
Одначе коли загроза націоналізації землі постала нині реально, то — ні сіло ні впало — Семиренки, Ханенки, Григоренки, Терещенки, Харитоненки, Демченки, Яневські, Тарнавські, Скоропадські, Кочубеї, і навіть сам граф Бобринський — визнали, нарешті, себе теж українцями! А херсонський Хренніков — так той навіть оголосив, що по правді його прізвище зовсім не «Хренников», а — «Хрінників»: не від російського «хрена», а від українського «хріну». А вони ж, ці земельні магнати та промисловці, володіють на Україні мало не половиною орних земель і мають багатомільйонні рахунки у закордонних банках. Забереш у них землю на Україні, то й плакали тоді для розбудови економічного життя в майбутній українській державі ті золоті мільйони по закордонних банках! Тим паче що на перевірку всі ці пани виявились і справді щирими українцями: читали замолоду українських поетів, позбирали коштовні колекції національних реліквій, кохаються в народному мистецтві — килимах, гончарстві або мережках і навіть самі вдягають інколи гарну вишивану українську сорочку, — вдома, звичайно, під шотландський клітчастий халат. Що ж це виходить? Що буржуазія в українській нації таки є?
Поза тим що професор не міг допустити руйнування його оригінальної наукової концепції, — що українська нація безбуржуазна, — як же тепер бути на шляху будування української державності? Як поєднати демократичні перетворення, потрібні для привертання симпатій основного контингенту нації, з непорушністю інтересів цвіту нації? Адже волю «національної еліти» національна Центральна Рада має вволити передусім!
Це питання хвилювало Грушевського і особисто. Все ж таки був він у Києві власником будинків на Паньківській та Бібіковському і дачі з невеличкими ґрунтами — під Києвом, у Китаєві. Мав також непогану віллу у Львові та «літнівку» з садками і нивками у Криворівні, під Косовом у Галичині…
Певна річ, що найкращу відповідь на це питання можна дістати тільки в митрополита, що мав чималий досвід землепорядкування — ім'ям інтересів церкви і пастви — над усіма вгіддями єзуїтських монастирів. Та й особисто володів маєтками у Карпатах загальною площею більше, ніж мав землі в особистій власності сам австрійський цісар. Бо, бувши отець Андрій князем церкви в Австро–Угорщині, був граф Шептицький заразом і одним з найбагатших земельних магнатів на території цілої Західної Європи…
— Що ж, — сердито пирхнув ще раз Грушевський, — не будемо марнувати час. Прошу, панно Софіє, зачитайте мені тимчасом вранішню інформацію.
Чарівна секретарка підійшла ближче до столу, але спинилась за два кроки: професор не любив, коли студенти підходили надто близько, виказуючи тим нахил до панібратства, — і почала доповідати стоячи: шеф не терпів, щоб підлеглі перед ним сідали, нехай підлеглі будуть і жінки.
Та інформації згладили зморшки на лобі в Грушевського.
Розбуркана революцією Україна пробуджувалась до повнокровного національного життя. Звідусіль — з Правобережжя, Лівобережжя, навіть Слобожанщини — надходили численні повідомлення про самосильну розбудову культурного українського побуту. Не було на Україні повіту, де б не організувалися вже «просвіти» — з неодмінними співочими і театральними гуртками. По містах, а подекуди й по селах, самочинно — всупереч вказівкам Тимчасового уряду — самоукраїнізувалися школи й виникали «українські юнацькі спілки». Продуценти цукру — цього білого українського золота — утворили союз «Укрцукор» з емблемою: біла голова цукру на жовто–блакитному полі; українські цукрозаводчики особливо гаряче вітали Центральну Раду, сподіваючись на її батьківські турботи про потреби українських національних промисловців. Всеукраїнський собор церковнослужителів теж вітав, повідомляючи про вирішення перевести службу Божу з старослов'янської на живу українську мову і проголосити автокефалію православної церкви на Україні.
— Маємо медовий місяць українства, панно Софіє, га? — Грушевський молодецьки підморгнув до секретарки, зняв пенсне і покрутив ним у повітрі, що було в нього ознакою особливо доброго гумору.
Та найголовніше було попереду.