Шукачі скарбів

Та раптом ситуація знову різко змінилася. Праві задні дверцята джипа прочинилися, і просто під ноги Нікодімову незграбно вивалився опецькуватий хлопчина в білій футболці й джинсах. Усі звуки заглушив жіночий крик, зсередини показалася тендітна рука. Коротка боротьба, а потім із джипа вистрибнула розпатлана Галина, влетіла просто в обійми Нікодімову, вирвалася, копнула ногою опецькуватого і, оббігши джип ззаду, кинулася до чоловікової «Шкоди».

Заглушивши мотор, Бурт у два стрибки опинився біля джипа, підхопив опецька, рвучко підняв його, не дивлячись, коротко, без замаху, вдарив у пику. Тим часом під прицілом Нікодімова з машини вийшов іще один бандит, чоловік років тридцяти.

Тепер уже відчинились і передні дверцята. Двоє викрадачів, що лишилися, вирішили здатися без бою. Поки Нікодімов з Докучаєвим кожен зі свого боку, вправно обшукали їх, а Бурт відважив кожному штурхана, Шульга та Галина стояли між джипом та «Шкодою», не випускаючи одне одного з обіймів. Кошовий із Моругою теж вийшли до них. На цьому відрізку траси раптово стало людно.

— Вони нам потрібні? — Докучаєв кивнув на переможених бандитів.

Шульга випручався з рук дружини.

— Сідай у машину, Галю, потім поговоримо. А з цими… не знаю… — він справді розгубився. — Полонені чи там заручники мені не потрібні.

— Давай їх заберемо на шашлик! — озвався Бурт. — Не лишати ж їх отак, правда?

— Сіли он туди! — Шульга кивнув бандюкові, котрий стояв до нього найближче, на даїшний «мерс». — Немає для вас іншого транспорту. Можете скаржитися кому завгодно, ефект такий самий буде. Галю, в них при собі є ноутбук?

— Хто? — крикнула з машини дружина.

— Маленький переносний комп’ютер, знаєш, такий…

— Усе, зрозуміла. Був, був.

— До речі, хто в них головний тут?

— Ніхто. Головний з ними по телефону говорив, указівки давав.

— Ну, хрін з ним. Чули всі? — Шульга тепер говорив упевнено. — Значить, забрали бігом свій ноутбук, аби ваш старший не подумав, що ми тута ноутбуки серед дороги крадемо. Шо не ясно, підараси? В машину — і на хер звідси!

— Вони точно хочуть подивитися на справжній танковий удар, — Бурт вороже посунув до найближчого бандита. — Тільки зараз я покажу, як іде в атаку на духів радянська десантура!

Намагаючись бодай зовні зберегти гідність після такої несподіваної та справді ганебної поразки, четверо викрадачів один за одним посідали в «Мерседес». Машина рушила й поїхала не прямо по трасі, а завернула праворуч, подалі від пожвавленої дороги.

— Куди це вони? — Славко розвернувся до гурту всім корпусом.

— А до тебе не доходить? — похмуро посміхнувся Шульга. — Чотири придурки в цивільному з досить сумнівними мордами й документами катаються на тачці з позначками ДАЇ. Далеко вони так заїдуть? — тепер він розвернувся у бік своєї машини. — Галко, що там у вас вийшло? Як ти вирвалася?

— Почала верещати і дряпатися! — почулося у відповідь. — Це для мужиків страшніше, аніж кумів танковий удар. Правда, Слав?