Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин
- Автор:
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 966-03-2558-4
- Жанр: Народные сказки
Электронная книга - «Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин». Краткое содержание книги:
— Та Початочком.
— Яке чудне ім’я!
— От, яке піп дав! Чого там чудне?
— Ну гаразд!
Другого дня знову лежить лисичка та стук-стук хвостом об стіну. А ведмідь питається:
— Що то стукає?
— Та то мене в куми кличуть.
— Ну то й піди, а я засну.
Пішла вона, та знов до того вулика, та вже так ласувала, що мало що в ньому й зосталося. Вертається додому, ведмідь прокинувся та й питає:
— Ну, як же твого хрещеника звуть?
— Та Серединкою.
Ведмідь:
— Оце ж таки, які в твоїх хрещеників імена чудні!
А лисиця:
— Що ти вигадуєш, старий? Де ж таки чудні, коли й свята Середа є?
— А може, — каже ведмідь.
Третього дня знову лисичка лежить та стук-стук хвостом об стіну.
Ведмідь прокинувся та й питає:
— Що воно все стукає та й стукає?
— Та то мене в куми кличуть.
— Оце як тебе, стара, часто в куми кличуть! — каже ведмідь.
— Е, старий, бо мене люди люблять.
— Ну то йди!
Пішла вона, увесь мед виїла і вулика перекинула та й вилизала. Тоді прибігла в хату, лягла та й лежить. Ведмідь питає:
— Ну, як же твого хрещеника звуть?
— Та як же там! Перекинь та Вилижи!
— Оце ще! Такого імені ще й на світі не було!
— Що ти там вигадуєш, старе луб’я? Хіба ти піп, що знаєш?
— Ну, нехай буде й так!
А через скільки часу й зима прийшла. Ведмідь і каже:
— А треба б уже, стара, й медом поласувати.
Поліз на горище, коли ж вулик порожній.
— Лисичко-сестричко! Це ти виїла?
— Ні, не я!
— Ні, ти!
— А щоб я вчорашнього дня не діждала, коли я їла!
— А брешеш, лисичко, ти не хрещеників хрестила, то ж ти мед їла. Тепер же я тебе з’їм.
Та до неї, а вона від нього та в ліс — як дременула, то тільки її й бачили!
Лисичка-сестричка
Украла собі лисичка-сестричка курочку та й біжить. Біжить та й біжить, от стала її ніч застигати. Бачить вона хатку, заходить туди, вклонилась звичайненько та й каже:
— Добривечір, люди добрі!
— Дай Боже здоров’ячка.
— Пустіть переночувати!
— Ой лисичко-сестричко, у нас хатка маленька, — ніде буде тобі лягти.
— Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.
Хазяї й кажуть:
— Добре, ночуй!
— А де ж я свою курочку подіну?
— Пусти її під піч.
От вона так і зробила. А вночі нишком устала, курочку з’їла й пір’ячко загребла.
Другого дня встала раненько, вмилася біленько, господареві на добридень дала.
— Ой, де ж це моя курочка?
— А під піччю.
— Я дивилась, там нема.
Сіла та й плаче.
— Тільки й було добра, що курочка, та й ту забрано. Віддай мені, хазяїне, за курочку качечку!
Нема що робити — треба давати.
Взяла лисичка качечку в мішок та й пішла.
Біжить та й біжить, аж застигла її на дорозі ніч. Бачить вона хатку, заходить туди та й каже:
— Добривечір, люди добрі!
Ті їй:
— Дай Боже здоров’я!
— Пустіть переночувати!
— Не можна, лисичко-сестричко: у нас хатка маленька, ніде буде тобі лягти.
— Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.
— Ну, добре, ночуй.
— А де ж я свою качечку подіну?
— Пусти її в хлів між гуси.
От вона так і зробила. А сама вночі нищечком устала, качечку з’їла й пір’ячко загребла.
Другого дня встала раненько, вмилася біленько, хазяїнові на добридень дала.
— А де ж моя качечка?
Глянули в хлів — нема. Каже їй хазяїн:
— Мабуть, гусей випускали, та випустили й її.
А лисичка плаче:
— Тільки й добра було, що качечка, та й ту забрано. Віддай мені, хазяїне, за качечку гусочку!
Нема що робити — треба давати. Взяла вона гусочку в мішок та й пішла.
Іде та й іде… Аж ізнову вечір настав. Бачить вона, що стоїть хатка, зайшла туди та й каже:
— Добривечір, люди добрі! Пустіть переночувати!
— Не можна, лисичко-сестричко: у нас хатка маленька, ніде буде тобі лягти.
— Дарма, я й під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся, так і переночую. Люди кажуть:
— Ну, добре, ночуй!
— А де ж я свою гусочку подіну?
— Пусти в хлів до ягнят.
От вона так і зробила. А сама вночі нищечком устала, гусочку з’їла і пір’ячко загребла.
Другого дня устала раненько, вмилася біленько, хазяїнові на добридень дала, а тоді:
— А де ж моя гусочка?
Подивились — нема. От вона й каже хазяїнові:
— Де я не бувала, такої пригоди не знала, щоб у мене що вкрадено!
Хазяїн і каже:
— То, може, ягнята затоптали її.
А лисичка:
— То вже як хоч, хазяїне, а віддай мені ягня.