Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин
- Автор:
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 966-03-2558-4
- Жанр: Народные сказки
Электронная книга - «Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин». Краткое содержание книги:
— Бач, яке, — каже, — ще й держе!
Аж ось до тих капканів і хазяїн іде.
— Дивись, ще, може, і бить буде!
А той чоловік узяв її та й забрав.
Лис із цапом на суді
Здибався лис із цапом та й каже:
— День добрий, свате цапе!
— Може, кому й добрий, але мені то нє.
А лис каже:
— Та чому ти так кажеш?
А він каже:
— Ади, та я, — каже, — так змерз; які морози, а я не маю аби-м якої трави дограбав, аби-м поїв.
А лис каже:
— А ти чого такий дурний? Ади, я який малий, та й піду в село, та й злапаю курочку, а в лісі зайця злапаю або птаха та й жию; а тобі легше можна жити, як мені, бо ти можеш забігти в село до ґазди до оденка та й можеш попоїсти вівса, конюшини та й сіна.
— Який ти, лисе, мудрий; знаєш, що нинька лис хитрий, складеться де-небудь в таку лиху годину, хто би за ним біг бити його!.. А цап, сарака, кожда віра звіряча на напа грозить.
— Але я тебе прошу, послухай мене та ходім оба. Я тебе заведу до сіна, ти попоїш, а я собі возьму зо дві курочки, а ти ще собі возьмеш сніп вівса — та й будем мати з-на два дні через сі великі морози.
Дурний цап взяв послухав лиса, та й пішли оба в село. Зайшли до ґазди. Лис зачав кури брати, а цап собі сіно їсти. Кури зачали кричати. Пес загавкав, а цап, сарака, взяв та й утік. Як біг попри чоловіка, а чоловік ударив його буком по нозі та й вломив йому ногу. І каже тогди цап:
— Ци треба мені лиса слухати? Як я збоку їв сіно та й на мене як скричали, а я тікав, та й мені вломили ногу, а він десь на хаті як кури брав, вже його певне вбили.
Але він цисе балакає, а лис біжить.
— А що, — каже, — брате, який ти великий, а який ти дурний! А не ліпше було сидіти тихо коло оденка? Ади, я тихо сидів, кури кричали, але ніхто мене не видів, як я їх брав.
Каже цап:
— Я тебе буду позивати, бо ти мене змудрував.
— Но, — каже, — то позивай мене. До кого ти, — каже, — будеш мене позивати? Ти ще, — каже, — до таких мене будеш позивати, що аби тобі ще другу ногу вломили. Здаймося на пацюка дикого, щоби нас розсудив.
Прийшов лис до пацюка:
— Прошу вас, вельможний пане, цап на мене дуже грозить, з гнівом на мене, що йому ногу хтось уломив. Я би-м просив пана, щоби нас розсудили.
Каже йому пацюк:
— То біжи до цапа, щоби він сюди прийшов, я вас розсуджу.
Лис прибіг до цапа:
— Просили нас пан вельможний пацюк, щоби ми прийшли до них, вони нас розсудять.
— Добре, добре, — каже цап, — ти вже мене якось раз здурив, я вже тебе не послухаю.
Тогди лис з великою радістю біжить до пацюка, що цап не хоче їх послухати. Вертає лис до пацюка та й каже:
— Пане вельможний, вас цап не хоче слухати.
— Ти, лисе, ходи сюда та тут трохи коло мене відпочинеш та й підем оба і ту справу зробим.
Але лис дурний був та й ся звірив на пацюка; прийшов д’пацюкові ближче, а пацюк його лапнув, роздер і з’їв.
Лис і качки
Лис був дуже голодний. Біжить він понад став та й ледве дихає з голоду — язик присох у роті, в очах потемніло… Та й він упав на землю. Пролежався трохи та й гадає: що би тут робити, та умирати такому голодному устид! Гадає собі: я ніц, лиш іду у став ловити рибу! Та й він підоймився із землі та й шуварами суне д воді.
Але лиш наближився д воді, а то двадцять качок плаває собі по ставку і купаються, шолопають у намулі, граються. Е, та би я з голоду загибав, коли скільки качок! А то би файно! Але як би до них ся дістати — то штука!..
Вийшов він на берег та й дивиться: у кукурудзах росте гарбуз. Каже лис: «Я оцей гарбузок коби роздовбав, то би тими зеренцями скликав усі качки до берега та й половив би усі». Зачав він довбати, гризти зубами та й поволі роздовбав уже таку дірку, що випорпав геть усе з середини. Набирає лис тих зерняток та й несе і кидає у воду та й вертається знов. Але порешті гадає: «Кину і тот гарбуз!» Та й узяв за край зубами та й підняв голову угору, аби гарбуз не спирався у шувар, та й несе. Несе він той гарбуз, та й разом гарбуз закинувся йому на голову та й укрив, гі капелюхом, усю голову.
Застановився лис. Що би йому ся таке стало? Але далі гадає: «Се добре. Мене не пізнають качки, що я є за один». Та й поволі, поволі повзе шуварами так, що ніц не видко, лиш гарбуз сунеться.
Качки як то уздріли, та й утішилися дуже, що то цілий гарбуз плаває на воді, бо они розсмакували у тім зерні, що лис накидав до води. Але лис уже забрів у воду, лиш голову зняв, аби ся у рот води не насипало, та й стоїть. Качки поволі, поволі та й закрадаються до гарбуза і зачали шолопати. А лис таки першу хап за голову та й на берег.
Так собі попоїв, що лиш води пив, а пив.