Бог Світла

Наступними днями фестиваль тривав, і Просвітлений проповідував серед натовпу тих, хто прийшов до пурпурового гаю.

Він говорив про єдність усіх речей, великих і малих, про закон причинності, про становлення і вмирання, про ілюзію світу, про іскорку атмана, про шлях спасіння через самозречення і єднання з цілим; він говорив про усвідомлення і просвітленість, про безглуздя брахманічних ритуалів, порівнюючи їхні беззмістовні форми з порожніми, без краплі вмісту, посудинами. Багато хто слухав, не багато хто чув, а декотрі лишалися в пурпуровому гаю, аби надягти шафранову мантію і ступити на путь пошуків істини.

І щоразу коли він проповідував, Рілд вмощувався поблизу у своїх темних строях та шкіряних обладунках і не зводив дивовижних чорних очей з Просвітленого.

По двох тижнях після одужання прийшов Рілд до вчителя, коли той прогулювався пурпуровим гаєм, заглибившись у медитацію. Він прилаштувався за крок позаду і по деякім часі заговорив:

— Просвітлений, я слухав твоє учення і прислухався до нього уважно. Багато розмірковував я над твоїми словами.

Учитель кивнув.

— Я завжди був побожний, — провадив Рілд, — інакше не обрали б мене за того, ким я був ще недавно. Відтоді як неможливо стало для мене виконувати своє призначення, я відчув величезну порожнечу. Я зрадив мою богиню, і життя втратило для мене будь-який сенс.

Учитель слухав мовчки.

— Але я почув твої слова, — сказав Рілд, — і вони сповнили мене якоїсь радості. Вони вказали мені інший шлях до спасіння; він, як я відчуваю, кращий за той, що ним я простував доти.

Будда пильно вдивлявся в Рілдове обличчя, слухаючи ці слова.

— Твій шлях зречення — суворий шлях, і я відчуваю, що він праведний. Він відповідає моїм потребам. Отож я прохаю дозволу приєднатися до гурту твоїх послушників і йти за тобою твоїм шляхом.

— А ти певен, — спитав Просвітлений, — що не прагнеш покарати сам себе за те, що ти вважаєш поразкою або гріхом і що гнітить твою свідомість?

— Цього я певен, — відповів Рілд. — Твої слова запали мені в душу, і я відчув істину, яка є в них. Служачи богині, я повбивав більше люду, ніж он на тих гілках листя. І то не рахуючи жінок і дітей. Отож мене нелегко переконати словами, багато я їх наслухався, коли різними голосами й на всі лади мене благали, переконували, проклинали. Твої ж слова глибоко мене зворушують, в них куди більше правди, ніж в ученні брамінів. Залюбки служив би я в тебе катом, душачи ворогів твоїх шафрановим шнурком або голими руками, колов би кинджалом, списом — адже я мастак до різної зброї, присвятивши три життєві терміни вивченню бойових мистецтв, — та відомо мені, що не такий твій шлях. Для тебе перебування в ньому буде не таке важке, як для інших. Їм доводиться відмовлятись від домашнього затишку й сім’ї, від батьківщини і власності. У мене ж нічого цього нема. Вони мають відмовитися від власної волі, а я вже це зробив. Єдине, чого мені тепер бракує, це шафранового облачення.