Квентін Дорвард

— За таку пісеньку я цього ж вечора вип'ю велику чарку, — вигукнув Балафре.

— Ти охоче вип'єш за всяку пісеньку, — сказав лорд Крофорд. — Боюся, Людовіку, щоб одного дня ти не випив дуже гіркого пива свого власного виробу.

Лезлі, трохи збентежений цим зауваженням, промимрив, що вже давненько навіть не пригублював вина, але його милість знає про звичай в їхній компанії влаштовувати бенкет на честь нового товариша.

— Що правда, то правда, — сказав старий командир, — я забув про цей звичай. Я пришлю вам кілька бочок вина, але щоб до заходу сонця усе це скінчилося. Та дивись: сьогодні признач на варту надійних людей і щоб ніхто з них не брав участі у вашому бенкеті.

— Все буде зроблено, як наказує ваша милість, — відповів Людовік, — а ми вже подбаємо про те, щоб як слід випити за ваше здоров'я.

— Мабуть, я й сам зайду подивитися на ваші веселощі, — сказав лорд Крофорд, — щоб упевнитися, чи все у вас там гаразд.

— Ваша милість завжди для нас бажаний гість, — сказав Людовік.

Усі в найкращому настрої розійшлися готуватись до солдатського бенкету, на який Лезлі запросив чоловік із двадцять своїх приятелів, що звичайно обідали разом.

Солдатські бенкети звичайно не потребують особливих готувань, аби тільки було досить попоїсти й випити. Але цього разу Людовік Лезлі метушився, намагаючись роздобути кращого вина, ніж звичайно.

— Старий лорд, — казав Лезлі, — неодмінно вшанує бенкет своєю присутністю і, хоч він проповідує помірність, сам проте ніколи не пропускає нагоди посидіти ввечері за пляшечкою. А за королівським столом, кажуть, випиває стільки, що ледве тримається на ногах. Отже, братці, готуйтесь слухати старі оповідання про бої при Верней і при Боже[76].

Готичну залу, де вони звичайно трапезували, тепер прибрали якнайкраще. Грумів[77] послали по зелений очерет, щоб розкидати його на підлозі. Залу прикрасили прапорами, під якими шотландські стрілки йшли в бій, а також знаменами, відбитими у ворогів, покривши ними, як скатертиною, стіл та повісивши їх, як килими, на стінах.

Тепер треба було якнайшвидше одягти на молодого новобранця обмундирування й видати відповідну зброю, щоб Квентін міг з'явитися на бенкет як справжній шотландський лучник, гідний гвардійських привілеїв, завдяки яким при підтримці своїх земляків він міг би зневажати могутність і злобу всесильного й невблаганного прево.

Бенкет був дуже бучний. Гості тим більш веселилися, що до їхніх лав вступав шотландець, що так недавно залишив далеку любиму батьківщину. Співали старих шотландських пісень, розповідали старі легенди про шотландських героїв, про бойові подвиги батьків, згадували й про те, як самі билися, — словом, рівнини Турені тимчасово перетворилися для лучників на гірську й безплідну Каледонію[78].