Квентін Дорвард

Коли б навіть і захотів полежати Дорвард, піддавшись лінощам, галас, що знявся в казармі гвардії після того, як задзвонили до утрені, миттю підняв би його з ліжка. Але дисципліна в батьківському домі і в Ебербротікському монастирі привчила його вставати на світанку, Тому він бадьоро схопився під звуки сурм І брязкіт зброї, які звіщали про зміну нічних вартових. Одні поверталися до казарми після нічної варти, другі йшли на ранкову зміну, нарешті, треті, серед яких був і його дядько, озброювалися, щоб негайно стати на варту при особі Людовіка. Квентін Дорвард швидко одягся; він дуже радо, як то властиво молодій людині, надяг на себе розкішне вбрання і панцир, відповідні до його нового стану. Дядько Квентіна, який пильно оглянув його, щоб упевнитися, що той готовий цілком і повністю, не приховував свого задоволення від зміни зовнішнього вигляду племінника.

— Коли ти доведеш, що твої відданість і хоробрість такі ж, як і твоя врода, то я матиму найкращого і найхоробрішого зброєносця у всій нашій гвардії, що буде честю для родини твоєї матері. Тепер ходімо до аудієнц-зали, та, дивись, не відставай од мене ні на крок.

Сказавши це, він узяв великий, важкий протазан[83], красиво оправлений і оздоблений, а племінникові дав легшу зброю такого самого типу. Після того вони попрямували до внутрішнього двору палацу, де їхні товариші, призначені на варту в аудієнц-залі, вишикувавшись, стояли вже напоготові. Зброєносці стали позаду своїх рицарів, утворивши другу шеренгу. Тут було також багато стайничих з баскими кіньми і псарів з породистими собаками, на яких Дорвард дивився з таким захопленням, що його дядько не раз мусив нагадувати йому, що ці тварини тут не для його забави, а для розваги його величності. Король має велику пристрасть до полювання, єдину з усіх його пристрастей, якій він потурає навіть тоді, коли це відволікає його від державних справ. Він так суворо оберігав дичину в королівських лісах, що тоді частенько говорили: можна з більшою безкарністю вбити людину, ніж оленя.

За поданим знаком гвардійці рушили під командою Балафре, який був їм цього разу за командира. Після всяких формальностей, якими гвардійці мали показати велику запопадливість у виконанні своїх обов'язків, усі ввійшли до аудієнц-зали, де чекали короля.

Хоч Квентін ніколи в своєму житті не бачив придворної розкоші, але те, що він побачив тепер, не виправдало його сподівань щодо пишності королівського двору. Тут були вельможі, гарно вбрані, були й військові, багато обмундировані й озброєні, і слуги різних рангів, проте він не помітив жодного з старих державних сановників, ні знатних вельмож французького королівства, жодного офіцера з вищого складу, не почув жодного прізвища тих, хто на той час був окрасою рицарства. Не побачив він також жодного з тих уславлених полководців або ватажків, які в розквіті своїх сил були опорою Франції, ні вишуканої молоді, яка прагнула здобути собі славу. Постійна підозріливість, замкнутий характер Людовіка, підступна політика короля віддалили од його трону це блискуче рицарство. Їх запрошували до двору для всяких офіційних церемоній, але перебували вони там дуже неохоче й раді поверталися додому, як ті тварини з байки, що приходили до левового лігва.