Квентін Дорвард

— І дати це право іншому — значить образити нашого Сенді, найчеснішого ката, — сказав Балафре. — Коли б мене самого довелося повісити, то нікому, крім нього, я не дозволив би затягнути зашморг на моїй шиї.

— Але послухайте, — сказав військовий прево, — адже ж цей юнак не належить до вашого корпусу і не може поділяти з вами те, що ви звете своїми привілеями.

— Те, що ми звемо нашими привілеями, всі повинні визнавати за нами, — сказав Кеннінгем.

— Ми не хочемо, щоб нас ще розпитували про них! — закричали лучники.

— Ви просто показилися, панове, — сказав Трістан Пустинник. — Ніхто не скасовує ваших привілеїв, але цей юнак не ваш лучник.

— Він мій племінник! — переможно відповів Балафре.

— Але не лучник шотландської гвардії, як я гадаю, — заперечив Трістан Пустинник.

Лучники непевно подивилися один на одного.

— Не поступайся, друже, — прошепотів Кеннінгем на вухо Балафре. — Кажи, що він завербований до нас.

— Святий Мартіне! Ти добре радиш, любий земляче, — відповів йому Лезлі і голосно заприсягся, що саме сьогодні він завербував свого родичп до свого почту.

Ця заява була вирішальним доказом на користь Квентіна.

— Гаразд, панове, тоді інша справа, — сказав Трістан Пустинник, який добре знав, що король дуже боявся найменшого незадоволення серед своїх гвардійців. — Адже ж ви знаєте, як ви кажете, ваші привілеї, і мені немає охоти сваритися з королівською гвардією. Але я передам цю справу на розгляд самого короля, і ви повинні знати, що, так діючи, я поводжуся лагідніше, ніж то мені велить мій обов'язок.

Сказавши це, він скомандував своєму загонові рушати, тим часом як лучники почали радитися, що їм робити.

— Ми мусимо передусім розповісти про все це лордові Крофорду, нашому командирові, і негайно занести до списку ім'я цього хлопця.

— Але дозвольте, панове, мої вельмишановні друзі й оборонці, — встряв Квентін у розмову, — адже я ще не вирішив, чи вступати до вас на службу, чи ні.

— Тоді заодно вирішуй, — сказав дядько, — бути тобі повішеним чи ні. Бо хоч ти мені й племінник, але я не бачу іншого способу врятувати тебе від шибениці.

Цей незаперечний доказ одразу примусив Квентіна дати згоду на те, що в інший час було б йому не дуже до душі. Проте оскільки він щойно уникнув зашморгу, який майже був у нього на шиї, то погодився на цю пропозицію.

— Він мусить одразу поїхати з нами в казарми, — сказав Кеннінгем, — бо тільки серед нас буде в безпеці, поки ці ловці людей никають тут.

— А чи не можу я залишитися хоч на цю ніч у тому заїзді, де я снідав сьогодні, любий дядечку? — спитав юнак, бо йому, як і багатьом іншим рекрутам, хотілося виграти ще одну ніч свободи.

— Авжеж, любий племіннику, — відповів іронічно дядько, — щоб ми мали приємність виловити тебе з якоїсь канави, або рівчака, або, може, з притоки Луари, зашитого в лантух, щоб зручніш тобі було плавати! Військовий прево, коли од'їжджав, чогось усміхався, дивлячись на нас, — вів далі він, звертаючись до Кеннінгема, — а це означає, що в нього щось погане на думці.