Куди залітають лиш орли

Сміт із Шаффером скрадалися задніми дворами східного боку вулиці, намагаючись, як могли, не виходити з тіні. А втім, ці їхні перестороги були зайві: загальну увагу відвертала пожежа, тому вулицю біля станції переповнювали сотні солдатів та селян. Сміт подумав, що пожежа, мабуть, виявилася таки чималою, бо хоча самого полум'я йому й не видно було, та глухе його гуготіння чулося виразно, незважаючи на те, що вітер дув у протилежний бік. Отже, диверсія увінчалася успіхом.

Вони підійшли до однієї з нечисленних кам'яниць у селі — великої будівлі, схожої на комору, з двостулковими воротами ззаду. Подвір'я перед цими воротами мало вигляд невеличкого автомобільного кладовища: захаращене напіврозібраними двигунами, окремими запасними частинами та іншим залізяччям. У кутку лежала купа порожніх каністр. Обережно пробравшись між залізяччям, вони дісталися до воріт.

Шаффер дістав відмички, й за кільканадцять секунд вони були вже всередині, замкнувши за собою ворота й присвічуючи ліхтариками. Уздовж однієї стіни також було накладено й наставлено чимало всілякого брухту, але решту місця в гаражі займали різноманітні машини, переважно далеко не нові. А втім, Смітову увагу одразу ж привернув великий жовтий автобус, що стояв навпроти воріт. Це був типовий для гірської місцевості поштовий автобус із задніми колесами, розташованими дуже близько до середини салону, щоб автобус легше вписувався в круті повороти на гірських дорогах. Іншою характерною деталлю був підвішений спереду плугоподібний буфер проти снігових заметів. Сміт позирнув на Шаффера.

— Багатообіцяюча штука, чи не так?

— Якщо бути таким оптимістом, щоб повірити, нібито ми повернемося сюди із замку, — невесело відповів Шаффер, — тоді цю штуку можна назвати багатообіцяючою. А ви що, знали про цей автобус?

— Ти ж не думаєш, що я — автобусний ясновидець. Звичайно, я знав про нього.

Сміт заліз до водійської кабіни. Ключ запалювання стримів у замку. Сміт крутнув його й пересвідчився, що стрілка на покажчику пального повзе до середини шкали. Потім перевірив, чи працюють фари. Тоді легенько натиснув на стартер, і той одразу ж ожив. Сміт вмить вимкнув стартер. Шаффер з цікавістю спостерігав за ним.

— Сподіваюся, ви знаєте, що слід мати ще й водійське посвідчення?

— Та було десь у мене одне… Залиш половину нашої вибухівки в автобусі. І не барімося — Гайді напевне повернеться із замку наступним вагончиком.

Сміт виліз із кабіни, підійшов до воріт, що виходили на вулицю, відімкнув обидва шпінгалети — верхній і нижній — і обережно натиснув на стулки. Вони подалися на якийсь дюйм, але не більше.

— Замкнені на навісний замок знадвору, — пояснив Сміт.

Шаффер подивився на важкий залізний буфер спереду на автобусі й сумно похитав головою:

— Бідолашний замок…