Мій Близький і Далекий Схід

Любов — не егоїстична. Блискучий Ґендзі, котрий за коханням забув про обов’язки щодо інших жінок, якими опікувався, звинувачує себе у черствості серця. Для європейця кохання — це володіння, задля якого можна зневажити усе інше, що стає причиною багатьох трагедій. Один лиш Альбер Камю, розмірковуючи над феноменом Дон Жуана, зауважує неетичність кохання як володіння: «Черствість серця у тих, хто відвернувся від світу, охоплений почуттям до когось одного. Дон Жуан живе любов’ю, яка звільнює». Для середньовічного японця подібне усвідомлення неповторності і минущості — цілком природне. З Неба падає роса, яка зволожує рукави. Любов з’єднує Янь та Інь, землю і небо. Вона примирює, а не протистоїть. Вона нагадує любов харитативну, як у св. Павла, але вимагає взаєморозуміння. Такі почуття — найбільш зрілі. А є ще любов одержима, яка висушує і спалює усе в містичному вогні, — кохання Лейли і Меджнуна. Втім, його можна трактувати алегорично: як марне намагання злитися з Богом ще на землі, страх опинитися самому без Бога.

Любов дає могутній захист, бо той, хто любить, не заподіє зла тому, кого любить. Якщо коло любові буде розширюватись, щораз більше людей отримуватиме захист, як це було запрограмовано вченням Христа. Так повинно бути в ідеалі, але вже св. Авґустин розрізняє два гради — земний і небесний, яким ніколи не злитись в один. Бог не наділяє людей істиною, яку ті через нездатність осягнути, можуть повернути собі на зле. Він може лише їх любити, однак люди втратили чутливість до цієї любові.

Ми не замислюємось над тим,