За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна

Цей документ важливий не лише тому, що відображає оцінку протистояння Миколою Лебедем, а й тому, що в цьому протоколі маємо чітке свідчення, що принаймні станом на серпень 1943 р. не існувало жодного остаточного рішення Проводу ОУН з приводу польського питання. Дискусії тривали й надалі. Протокол Великого збору Української головної визвольної ради з липня 1944 р. свідчить, що й на той час у керівництві підпілля змагалися дві концепції стосовно поляків ― вирішення питання через силові акції та спроба налагодження співпраці.

У цьому контексті малоймовірними видаються також свідчення одного з командирів УПА Юрія Стельмащука про те, що в «червні 1943 року представник Центрального проводу ОУН «Клим Савур» передав мені усно секретну директиву Центрального проводу ОУН про поголовне і повсюдне знищення всього польського населення на території західних областей України». Ці слова на сьогодні є головним доказом існування наказу Проводу ОУН про загальне винищення поляків. Тому їх слід уважніше проаналізувати. По-перше, наведену цитату взято з документа під назвою «Секретні директиви ОУН, УПА і СБ про повсюдне фізичне знищення всього польського населення» одного з томів агентурної справи «Берлога», заведеної НКВД на Провід ОУН. Крім «секретної директиви» про винищення всіх поляків, тут згадано аналогічні вказівки про винищення всіх радянських військовополонених на теренах Західної України та «всіх осіб, запідозрених в антиоунівських настроях, не виключаючи ні грудних дітей, ні жінок, ні старих». Уже сама назва документа, яка не відповідає змістові (за формою документ є витягом з протоколу, а не директивою), нагромадження в півторасторінковому тексті інформації про таку кількість жахливих таємних інструкцій ОУН, слідів яких не знаходимо в інших документах, викликає підозри щодо об’єктивності поданої інформації.

Чи не маємо ми справу з однією з численних спроб компрометації українського визвольного руху з боку НКВД? Підтвердженням цієї тези є те, що цитований документ подано як виписку з протоколу допиту Юрія Стельмащука від 28 лютого 1945 р., а в архівно-кримінальній справі на Юрія Стельмащука № 67424 маємо протоколи від 8, 9, 20, 22 та 25 лютого 1945 р. Жодного ж протоколу від 28 лютого у справі немає!

Польські дослідники часто цитують із цього документа «зізнання» Стельмащука про те, що ним та його відділом (700 вояків) протягом 29—30 серпня було знищено 15 тисяч поляків. Цю цифру справді знаходимо у кримінальній справі, у протоколі під датою 20 лютого. Проте з поданих далі показань свідків випливає інформація про кількасот (в одному випадку ― кілька тисяч) убитих, але не 15 тисяч. Зрештою, через півроку після допитів у серпні 1945 р. на судовому засіданні сам Стельмащук заявив: «Звинувачення мені зрозуміле, винним себе визнаю, за винятком того, що моїм загоном було знищено не 15, а 5 тисяч поляків, 15 тисяч поляків було знищено по всій Волині». Завищена цифра, подана допитуваним у лютому, можливо, була наслідком «ефективної» роботи радянських слідчих, які скористалися слабким станом хворого на тиф Стельмащука.

У протоколі судового засідання, крім цього уточнення, є ще одна вкрай важлива інформація, яку поки не використовували ані в польській, ані в українській історіографії й вона безпосередньо стосується того, чи існувало рішення Проводу ОУН про знищення поляків. «В цьому ж червні 1943 року, ― подає інформацію підсудний, ― в Колківському лісі зустрівся я з Климом Савуром [18], заступником голови ставки головної команди Андрієнком [19]. Савур дав мені наказ знищити всіх поляків Ковельської округи. Всі керівники Ковельщини, в тому числі і я, виступили проти цієї пропозиції, але Савур погрожував мені польовим судом. Становище було важким. Не виконати наказ я не мав права, а виконувати не дозволяли особисті переконання. Я звернувся до Андрієнка. Андрієнко сказав мені, що це вказівки не з центру, що це перекручування на місцях, але конкретного нічого не сказав». Далі йдеться про те, що Стельмащук намагався якомога довше не виконувати наказ, але все ж провів антипольські акції між 25 та 30 серпня. Очевидно, до слів підсудного треба ставитися з упередженням, як до спроби виправдати себе і полегшити свою провину. Проте надзвичайно важливим тут є твердження, що не було рішення керівництва підпілля про проведення антипольської акції, ішлося про місцеву «ініціативу». Очевидно, якби йшлося лише про самовиправдання, не було б сенсу акцентувати на цій деталі, навпаки, легше було б наголосити на необхідності виконання наказу, виданого найвищим керівництвом. Згодом саме ця «ініціатива» Дмитра Клячківського і стала приводом для розгляду його діяльності Проводом ОУН на Третьому Надзвичайному Великому зборі.