Нічний адміністратор

— До речі, про них. Поговорімо про операцію «Нічна сова», — запропонував Берр, не змінюючи інтонації, відкинувся на спинку крісла і побачив, що Джонатановий вираз обличчя не змінився також.

Джонатан розмовляв немов уві сні, хоч його очі були розплющені, але думками він витав в іншій країні. Він не чекав, що обід перетвориться на екскурсію найгіршими епізодами з його минулого.

— У нас з’явилася інформація, що декілька противників пробиралися крізь кордон у Арму, щоб передислокувати сховище зброї. РПГ[28]. — Цього разу Берр не запитав, що означає абревіатура. — Ми пролежали в засідці кілька днів і вони нарешті показалися. Ми прибрали трьох. Наші хлопці одразу ж збадьорилися. Усі ходили і перешіптувалися: «троє», і показували три пальці ірландцям.

— Перепрошую, — Берр, здавалося, не розчув. — У цьому контексті «прибрали» означає «вбили»?

— Ага.

— Ви особисто когось «прибрали»? Отак самотужки?

— Я був частиною групи, але так.

— Групи вогневої підтримки?

— Групи відсічення.

— Скільки вас було?

— Ми працювали в парі. Двоє. Браян і я.

— Браян.

— Мій колишній колега. Молодший капрал.

— А яке на той момент було ваше звання?

— Капрал. Виконувач обов’язків сержанта. Нашим завданням було схопити їх, коли вони бігли.

Шкіра на його обличчі стала твердішою, помітив Берр. М’язи навколо щелепи напружилися.

— Нам неймовірно пощастило, — сказав Джонатан якомога байдужіше. — Усі мріють вбити терориста. Нам випав такий шанс. Нам просто надзвичайно поталанило.

— І ви прибрали трьох. Ви і Браян. Вбили трьох людей.

— Саме так. Я ж вам сказав. Велика удача.

«Непохитний, — помітив Берр. — Жорстка невимушеність і кричуще применшення».

— Один і два? Два і один? На чию користь рахунок?

— Кожен по одному, і третього — разом. Ми спочатку через це сперечалися, а потім вирішили рахувати по половині. На полі битви буває важко визначити хто кого.

Раптом Берру вже не треба було виманювати у Джонатана інформацію. Той немов вирішив уперше розказати цю історію. Можливо, так і було.

— Там, одразу на кордоні, була напівзруйнована ферма. Її власник був ще той крутій: він контрабандою переводив корів то туди, то сюди через кордон і отримував дотації на їхнє утримання з обох сторін. Він мав «Вольво», новесенький «Мерседес» і цю Богом забуту маленьку ферму. Розвідка доповіла, що троє терористів пробиратимуться через кордон з південного напрямку після закриття всіх пабів. Були відомі їхні імена. Ми затаїлися і почали чекати. їхній сховок зі зброєю був у клуні. Ми засіли в кущах за сто п’ятдесят ярдів від неї. Нам наказали сидіти там і спостерігати, залишаючись непоміченими.

«Це саме те, що він полюбляє робити, — подумав Берр, — спостерігати, залишаючись непоміченим».

— Ми мали дозволити їм зайти в клуню і забрати звідти свої іграшки. Після того, як вони підуть далі, ми мали по рації докласти напрямок, у якому вони пішли, а самі непомітно зникнути. Інша група мала перекрити дорогу за п’ять миль від ферми і вдати, що це звичайнісінька перевірка, і вони на них натрапили випадково. Все робилося для того, щоб захистити інформаторів. Потім вони мали прибрати їх. Але ми не врахували, що в плани терористів не входило