Корабель шаленців. Нариси з культури несамовитості, глупоти і безрозсудства

Першою ж юродивою вважається свята Ісидора з Тавенського монастиря. Таким чином, юродство постає на християнському Сході, а у наші краї потрапляє десь у XI столітті, і пов’язане з іменням Ісакія Печерського, відомості про якого зберігає Києво-Печерський патерик і котрий «юродствував тимчасово», тобто ставився до юродства як до маски, яку іноді можна зняти.

Із XV–XVII століття юродство існує як явище, відоме здебільшого в російському православ'ї. Першим типовим, в усіх сенсах, юродивим на Русі був Прокопій Устюжський. У його житії переповідається, що сам він був німцем і прибув в Устюг з Новгорода, де, хрестившись і роздавши все своє майно, приймає Христа ради житія. Через своє юродство Прокопій зазнає численних прочуханок та побиття, але він молиться за своїх кривдників. Він не має даху над головою, спить на гноїщі голий або сидить на паперті соборної церкви. Але увесь час таємно молиться. Такий спосіб життя церква називає подвигом. Та поширений він був не повсюди. Римсько-католицький світ, скажімо, знає лише наближені до юродства форми (наприклад, життєва практика святого Франциска).

Уже йшлося, що термін «юродивий» (або «юродъ»), як позначали цю характеристику численні агіографії, передбачає порівняння зі старовинними словами «уродивый» чи «урод», підкреслюючи якусь обопільну потворність — і зовнішню, і ментальну. Але необхідно розпізнавати природне та добровільне юродство, яке варто розуміти як «самоправне мучеництво». Відзнакою юродства є певна негативність — «покидь світу». «Якоже отреби міру быхомъ» — такими є слова апостола Павла у старослов’янському підряднику. Святий Іоанн Златоуст, коментуючи цей текст, убачає в ньому опис прикмет «буйства», хоч юродиві й самі напрочуд вправно вдавали свою «біснуватість».

Попри дивину та позірну несумісність, крізь личину бридкого непривітного одинака на площі проглядає цілком розумна людина. А тому юродство можна було б назвати формою інтелектуального критицизму чи провокаційного бунтарства. Зрозуміло, що личина божевілля була необхідна юродивцеві як викривальний прийом. Своєю поведінкою він показує, що світ культури є світом ефемерним, світом антикультури, лицемірним, несправедливим, таким, що не відповідає християнським нормам. Проте сплачувати за це йому доводиться терпінням докорів і принижень[87].